60 обмежовування

   № 60  ОБМЕЖОВУВАННЯ

~~~~~    ~~~~~
~~~~~~~~~~~~
~~~~~    ~~~~~
~~~~~    ~~~~~
~~~~~~~~~~~~
~~~~~~~~~~~~

   Скрізь життя, скрізь смерть.
   Навіщо тонути, коли є на що обіпертись?

1 ЗОЛОТИЙ ВАБИК
   Гай непролазний.
   Крок до вічної ночі, мить до світанку.

2 КРИШТАЛЕВА ХАТА
   Гай непролазний. Успадковуй, царюй.
   Хижаки бояться царів.

3 СОТОВА ХАТКА
   Гай непролазний. Й царям набридає корона.

4 МЕДОВИЙ ДАРУНОК
   Гай рідкий.
   Довшає день, коротшає ніч.

5 БЛАКИТНИЙ ОБРІЙ
   Гай рідкий. Успадковуй, царюй.
   Крок до вічного дня, мить до сутінок.

6 ВЧАСНА ПІСНЯ
   Купало.
   Володар і слуга братаються.
   Будьмо!

№  60  ОБМЕЖОВУВАННЯ
   
   Цього разу промінчик Зірки Перемін освітив ось таке народне прислів’я:

                НА СТАРОГО ЧЕРГА, НА МОЛОДОГО ПРИЧТА

   Що ж воно за черга така, що за причта? Заглибимось у прислів’я…


ПАННА СМЕРТЬ
   …Забачила якось одна літня жіночка, що у вуличку, де вона жила, завернула Панна Смерть, ізлякалася (тут не до жартів!) і скоренько зачинила ворота. Тільки-но намірилася повернутися до хати, коли – зирк! – а Панна Смерть уже стоїть на її подвір’ї. Прослизнувши повз Неї, жінка забігла у хату і зачинила сінешні двері. А Смерть уже в сінях. Зачинила хатні, – знов марно, – Панна Смерть уже в світлицю вступила.
   Упала тоді старенька перед Нею навколішки, благає:
   – Вельмиласкава, прошу, не бери Ти мене, дай пожити!
   – То ти хіба боїшся смерті? – запитала Сповитуха Потойбічного Світу.
   – Ще й як боюся.
   – Як же ти намисто своїх років долала?
   – Отак і долала: жила й боялася, боялася й жила.
   – Їй-бо, краще вмерти, аніж отак жити. – сказала Панна Смерть. – Боятися, ховатися, замикатися… Хіба для цього ти прийшла у цей світ?
   А жіночка, бач, своє:
   – Заради Бога живого, молю, не віднімай Ти у мене душі. Що хоч бери, а душі не чіпай. Рік, два… прошу!
   – Торг зі мною вести  –  річ марна, – мовила Всесильна, – але тобі вступлю. Зараз я перетворюся на гречану зернину, а ти мене й проковтни. Подивлюся я, що в твоєму серці діється.
   Зробила жіночка, як навчила її Смерть, – і що це?! – чує раптом знутра живота Її голос:
   – Ось сиджу я на золотому денці твого серця і бачу  –  о скільки ж то місця вільного в йому. Бе;зкрай! – і далі каже Смерть: – Ану, спробуй впустити у серце саму себе.
   А жінка Їй у відповідь:
   – Ніби впустила.
   – А тепер  –  хату свою, і подвір’я своє і село…
   – …Впустила.
   – А Вкраїну зможеш?
   – Уже в мені!
   – А всю Землю?!…
   – Є!!
   Тільки-но жіночка оте «Є» сказала, як перед нею знову постала Чарівна Гостя.
   І сказала Їй Смерть урочисто:
   – Упустивши у серце Мене і себе, і всю Землю, ти й сама стала безмежною, як Земля. А всієї Землі Я ще довго не чіпатиму…
   …Безумовно, ще й досі живе Безсмертна Безстрашна Бабуся. І це про неї так хороше сказано: «у хаті в неї, як у віночку, хліб випечений, як сонце; сама сидить, як квіточка».
   Сила. Хто не питає край у черги за смертю, тому не потрібні ніякі притчі.