61 внутрiшня правда

   № 61  ВНУТРІШНЯ ПРАВДА

~~~~~~~~~~~~
~~~~~~~~~~~~
~~~~~  ~~~~~
~~~~~  ~~~~~
~~~~~~~~~~~~
~~~~~~~~~~~~

   Люди утворили Звірокруг. Чи, бува, не для того, щоб звірі
   розірвали коло людства? У кожному царстві – казка.
   Під кожним деревом – плід. Сила.

1 ЗОЛОТИЙ ВАБИК
   Для хмар вітер – це  Бог.
   Для гір вітер – це вітер.

2 КРИШТАЛЕВА ХАТА
   Барвисті квіточки – на віночки.
   Засохле зіллячко – на вариво.

3 СОТОВА ХАТКА
   Снігова баба щезає з таненням снігів.
   Ти хіба не її брат?

4 МЕДОВИЙ ДАРУНОК
   Орел заглядає у світлоньку.
   Тільки дужий виходить його привітати.

5 БЛАКИТНИЙ ОБРІЙ
   Обіймання з Орлом.
   Тільки люблячий притисне до грудей птаха.

6 ЗІРКА ВНОЧІ
   Тільки сміливий відважиться піднятися у височінь.
   Будьмо!

КАЗКА ПРО ЗОЗУЛЮ

«Вийду я за гай, гляну на свій край;
Гляну на свій край да й зажурюся,
Да й зажурюся, запечалюся;
Піду в вишнев сад, розвеселюся».
               Народна пісня

   Нехай казочка моя буде для вас, ніби світанок у лісі, коли легко можна побачити, що страшна потвора, яка вас усю ніч лякала, була лише трухлявим пнем.
   Було це, коли ще Зозуля не кувала. Жила вона, як і всі птахи, і щоденні турботи у неї були ті самі, що й в інших. Тільки… одне відрізняло її від птахів: вона ніколи не мостила собі гнізд і не висиджувала своїх зозулят, а підкидала яйця до чужих гнізд.
   Навіщо вона те робила? О!.. Таке запитання задавало собі кожне пернате їство. І засуджували її за це позаочі птахи, і лаяли, і обзивали грізно.
   Тривалий час Зозуля робила вигляд, що нічого не помічає, а потім засумувала. Смертельний незборимий розпач заволодів нею, бо набридло їй прикидатися сліпою й дурнуватою.
   І полетіла вона у край, куди птахи не залітають, і сім років лишалася там наодинці, обмірковуючи свою сутність, шукаючи своєї правди. А по завершенню семи років убралася у червоні черевички (було це саме по весні) і полетіла в зелений гай до птахів. Сіла, пала рябенька на калину, радісно закувала, правдоньку казала:
   – Любе птаство, брати мої й сестри! Послухайте щирого слова мого, погляньте на мене теплим оком!
   Злетілись птахи з усього білого світу і запитали її:
   – Що ти маєш нам сказати?
   – Довгі роки я жила, спостерігаючи за неправдою, – мовила Зозуля. – Аж ось пізнала я світло Правди і отримала від Творця щедрий дар: усе знати, легенько кувати  –  доброжиток і мир віщувати, від зайвих бід застерігати, довге життя провіщати, на путь щасливу наставляти.
   Тут Орел як розсердиться, як гримне на неї:
   – Хоч куй, Зозуле, хоч не куй, – каже, – а нам і Одуд закує.
   – Лихо тут! Лихо тут! – заверещав Одуд.
   – Ось я тобі, Зозуле, черв’яка видовбаю! – забив, як у бубон, Дятел.
   – Щоб тобі, стерво, навіки житнім колосом удавитися! – заджеркотіли, зацвірінчали інші птахи.
   – Зо що ж ви так лаєте мене? – спокійно запитала Зозуля.
   – За те, – ще дужче розлютився Орел, – що ти нікчемна матір! Ти не висиділа жодної своєї дитини!..
   – Блудниця! Не;птах! – загукали пернаті і ну топтати бідненьку…
   Аж раптом хтось як закричить:
   – Ой, що ж ми робимо?! Ой то не Зозуля, то ж рідна мати!.. – Усі зупинились. – Матусю, – звернувся він до Зозулі, – ми впізнали вас, бо в багатьох із нас тече ваша кров. Дайте ж нам відповідь на одне лише запитання: чому ви так чинили з своїми дітьми? І буде вам від нас наше синовнє прощення.
   – То слухайте. Усе, що стосується зозулячого плем’я, я знала дощенту. А от як живуть інші птахи, ні. Тому й забажалося мені дізнатися чим дихають кібці, яструби, орли, пугачі, лелеки, солов’ї, куріпки, кулики, чайки… Розкладати яйця по інших гніздах – і було моєю єдиною можливістю дізнатися про це. Через вас, діти мої, я й пізнала, чим живе все птаство. І тепер моє серце сповнене болями й радощами всіх тих, кому дарував Господь вміння літати в небесній високості й співати чарівних пісень.
   Від такої сповіді у всіх птахів ніби камінь із серця спав, і вони весело защебетали:
    
«Зозуленько-мати, будемо тебе шанувати,
Свої мрії-надії з тобою звіряти! –
Хай мудрість твоя нас усіх об’єднає.
На правду, на щастя усіх направляє!
З тобою нам буде в житті веселенько,
Пташина Мати, зигзиця рідненька!..»

   Вклонюся їй з піснею вдячності і я  –  син соколів, в душі ж  – зозуля:
            
Зозуленька-пташка, рябе пірце має,
Ліси, гаї облітає, на ружу сідає,
Усім Долю красну провіщає!..