62 перерозвиток малого

   № 62  ПЕРЕРОЗВИТОК МАЛОГО

~~~~~  ~~~~~
~~~~~  ~~~~~
~~~~~~~~~~~~
~~~~~~~~~~~~
~~~~~  ~~~~~
~~~~~  ~~~~~


   Зорі над головою, вуса над губою,
   на покуті – павутиння.

1 РАНКОВА КВІТКА
   Скарби святих. Додавання. Печаль.

2 НЕОБХІДНЕ «ДЗИ»
   Промови жерців. Додавання. Туга.

3 ЗОЛОТА ДИНЯ
   Послаблене тіло. Додавання. Скорбота.

4 АЛАТИР
   Орел дзьобає у тім’я.
   Навіть мертвий закричав би від болю.

5 ЗОЛОТА ЛОЖКА
   Орел ганяє гусей. Щастя.

6 ВЧАСНА ПІСНЯ
   Підеш у танок, якщо підкуєш чобіток.
   Радість.
   Будьмо!

НЕБЕСНИЙ СОЛОВЕЙ

   Ця притча - немов джерело одвічне. Хто з нього п’є, той знайде щастя своє.
   «Соловейко - мала пташка, а май знає», як напився води з березового листя, так і почав дібровою літати, веселенько щебетати. Знай собі висвистує, втішається волею.
   Стрівся йому якось Молодець-дударик, великий чарівник.
   Каже Молодець Соловейчику:
   - Ой здоров, здоров, брате Соловейку!      
   - Здоров був, Молодче! - мовила у відповідь пташка.      
   - Ти такий малесенький, в тебе голос тонесенький, в темнім гаї літаєш, веселенько співаєш, сонце ясне зустрічаєш!      
   - Так.    
   - Малий, малесенький! Ти співаєш раз на рік. Скоро заколоситься ячмінь, ти й замовкнеш. Ще й твоє щебетання чути лише в цьому лісі. А жаль. Адже твій спів чарує, пробуджує почуття, закликає до радісного піднесення.    
   - Що поробиш, - сказав Соловейко. - Така вже, видно, моя доля.    
   - Дай згоду, - вів далі дудар, - і я зроблю так, що твій голос почують люди цілої землі. І будеш ти цілому світові будимиром.          
   Соловейко погодився. І сталося ось що: тільки-но він починав свистати, тої ж миті здригалася земля, зненацька набігали похмурі хмари і починали хлюпотіти зливою. Спів Солов’я був громоподібним. З кожним видихом ніби нестримний вітер виривався з його грудей - і тоді столітні дуби похитувалися, квіти осипалися, трави полягали; все довкола зачинало голосно гейкати, скавчати, скрипіти, лускати, тріщати, вити, ревти. Варто йому було змовкнути ; і все затихало.
   Судилася доля - ще раз стрів Соловей Молодця-дудара.
   - Що ти накоїв?! - кинув він чаклунові докірливо. - Загубив я свій голос.   
   - А хіба що?      
   - Я не впізнаю себе. Куди зникли моя ніжність, веселі трелі? Що це за дар, якщо раніше люди замилувано слухали мої пісні, а тепер бояться, обходять діброву десятою дорогою, називають розбійником.      
   - Соловієчку! - бадьоро проказав Молодець. - Не зупиняйся! Не звертай уваги на те, що про тебе говорять. Діло йде до ладу. Так росте і розвивається кожне задивлене серце. Зроби ще один крок, і до тебе прислухатимуться всі світи.    
   - Що маю робити? - запитало щиросерде пташа.      
   Дудар устромив у землю свою чарівну дудку, і вона вмить перетворилася на велетенську деревину, а сам він - на вогнистого птаха. Вогненокрилий пурхало злетів височенько над землею, гукнув: «Співай!»
   Соловейко заспівав.
   Той здійнявся ще вище.
   - Чую, чую тебе! Співай!!..    
   Знову заспівав сіренький Пісняр.
   Так вогнистий птах піднімався все вище й вище, аж поки не перетворився на маленьку блискучу цятку. А Соловейко все співав і співав. І сталося диво. Від його розвеселого співу затанцювали всі небесні зірки. Нажаль, захопливий золотоголосий заспів Соловейчика вже не могли почути люди, якби й схотіли.