63 вже кiнець

   № 63  ВЖЕ КІНЕЦЬ

~~~~~  ~~~~~
~~~~~~~~~~~~
~~~~~  ~~~~~
~~~~~~~~~~~~
~~~~~  ~~~~~
~~~~~~~~~~~~

   Кінець є у пісні, але не в пісень.
   Лебідь складає крила.

1 ЗОЛОТИЙ ВАБИК
   Виходячи з одної гри, потрапляєш у іншу.
   Бути поза грою – теж гра.

2 НЕОБХІДНЕ «ДЗИ»
   Ліс має свої таємниці.
   Дерево – сама відвертість.

3 ЗОЛОТА ДИНЯ
   Переможець над трьома у собі, зможе жити серед ста,
   в яких по десять.

4 МЕДОВИЙ ДАРУНОК
   Кобзар на базарі – найчарівніша з ігор,
   де поєднані спів і копійка.

5 БЛАКИТНИЙ ОБРІЙ
   Однаково добре видрі: на воді й під водою.
   Варто віддати усе, щоб пізнати обряд переходів.

6 ВЧАСНА ПІСНЯ
   Варто прийняти усе, що люб’язно дарує життя!
   Будьмо!

ДЕРЕВО І ГОРОБЦІ

   Ця байка схожа на новосвіт: на шум весняного вітру, що грає зеленими листочками, на свіжі барвисті квіточки, від аромату яких чуманіє голова; ця байка здатна наповнити чуле серце новими видіннями.
   На гілці вишневого деревця, яке густо-рясно вкрилося сніжобілим цвітом, сіли три горобчики і нумо цвірінькати, втішатися мудролюбієм.
   Перший горобей сказав:
   – Яка гарна вишенька, на якій ми сидимо! А вже того цвіту, як на небі зірочок! А які пахощі цих квіточок! Голова обертом іде.         
   – Краса, що й казати, – підхопив другий горобель. – А все від чого?      
   – Від чого? – запитав третій воробок.      
   Перший горобієнко сказав:
   – Ця вишенька – сонцепоклонниця. Її цвіт – це молитва, з якою деревце звертається до Світила, щоб віддячити йому за весняність почуттів.   
   – Ні, ні! – заперечив товаришеві другий воробень. – Я стріляний птах і багато чого повидав на своєму віку. Вишня розквітла, щоб слугувати бджілкам. Вона знає, як то важливо для них збирати нектар. Вишня – сама співчутливість, тотальне служіння комахам-трудівникам.         
   – Моє відчуття таке, – висловив і свою думку третій горобчик. – Вишенька зацвіла для того, щоб влітку на її гілочках з’явилися червоно-чорні п’янкі вишеньки, які ми так полюбляємо дзьобати. Отже, вишня – горобцева годувальниця, не інакше.            

   …Врешті-решт, коли сіренькі філософи вичерпали всі свої арґументи, мізкуючи над призначенням квітучої вишні, деревце легенько усміхнулося і проказало до них шелестом молоденького листя:
   – Чи не досить вам джевкотіти, вишукуючи припущення стосовно мого життєвого призначення? Я тут, серед вас, і можу сама розповісти, чому й навіщо я цвіту.      
   – Скажи, сестронько, скажи! – навперебій попрохали вишеньку горобці.      
   І от що вона їм відповіла:

– Моє цвітіння – розкіш світанкова.      
Мені для цвіту досить і коріння.
Душі багатство – ось моя основа;
З душі моєї – цвіт і променіння.

Я – світло в силі з Божого пода;ння,
Що й без причини весело співаю.
Танок сердечний – всі мої діяння.
Я не служу. Я радість розливаю!