***

    Минуле – не уламки погребальства. В нім витоки сьогоднішнього дня


    Хмарочоси підпирають небо над сучасним Києвом. Як пес за кішкою, женуться один за одним день та ніч, прискорюючи час. І мені здається, що одного ранку я прокинусь вже у зовсім іншому світі, космічному, бентежному, ворожому. Але тільки вперед! Чи нас радо зустрінуть вічні зорі Чумацького Шляху?
    «Усе минеться, - знає сучасна людина. - Минуле – це так далеко від нас, десь між запилених сторінок підручників з історії». Але чи так є насправді? Навіть у тих хмарочосів над Дніпром є фундамент – найважливіша частина будівлі. Лишить дерево коріння – і воно впаде. І, треба сказати, що людина ще не так далеко відійшла від природи, щоб не підкорюватися звичайним її законам. Тому, насправді, там, де ми бачимо кладовище спогадів, подій, людей та думок, знаходиться справжня скарбниця, джерело нашої душі, розуму - звідти бере початок ріка життя.
    Безперервно ллється час тією рікою: тік-так, тік-так. Залишається тільки спостерігати, як біля тебе «зараз» перетворюється на «хвилину назад», «вчора», «позавчора», «коли мені було 16 років», нестримно. Що там у безодні майбутнього? Хіба що туман і невпевненість. Натомість за нашими плечима мільйони пройдених шляхів, наприкінці яких вже поставлено крапку. Там майже все підсумовано, знайдено мораль,  помилки та те, як цих помилок можна було уникнути. Хіба не цього ми шукаємо усе наше життя? І якщо цього, то залишаєте тільки одне питання: наскільки ми відрізняємося від наших предків?
    Зазирніть у себе – і цей погляд понесе вас крізь час у минуле. Ось бачите, у цих людей ті ж самі долі, питання, страхи. Стійте! Невже це не ви, у самого початку, на обрію кроку в майбутнє? Відчуваєте? Тож не гайте часу, зробіть крок, тільки не забувайте, що у нашому минулому витоки нашого теперішнього.