Експрес мо пам ят

Твої губи холодні, немов ранкова роса,нажаль.
Твій погляд з кожним днем все більш згасає,я не бачу у ньому любові,я бачу невпинне бажання сказати мені щось таке,на що не вистачає сил навіть у тебе,такого мужнього,сильного,такого коханого…не навзаєм.
Хочу кричати і плакати,хочу ревіти,як дурна мала дитина,але…що це мені дасть?Твоє серце вже не щебече до мене, твої думки не дурманять глузд після згадки мого імені,твій поцілунок нагадує прощальний ,з кожним разом все більше і більше. Як же я хотіла б тебе відпустити,але у моїй голові тебе зв’язали залізними ціпками ,вони тримають тебе насильно, проти волі, і ти ніби вириваєшся з полону моїй думок, і одночасно утопаєш в них, що далі, то глибше. Колись, залізні ціпки заржавіють і будуть видавати страшні звуки при кожному твоєму намаганні піти,і я,знесилившись,посаджу тебе у останній вагон своєї пам’яті . Швидкий експрес назавжди забере тебе з моїх , майже дитячих думок,але ніколи не зможе витягнути тебе з мого серця…а спогади , спогади ти мені залишиш?