Знахiдка

ЗНАХІДКА

   Гуляючи парком, Шкідлик побачив Скиглика. Той щось шукав у траві.
   - Що ти робиш, Скиглику?
   - Учора ввечері Ченчик загубив десь тут пундик. Ось я його і шукаю.
   - А що таке пундик? - запитав Шкідлик, приєднуючись до пошуку.
   - Не знаю.
   - Знайшов! Знайшов! - раптом радісно закричав Шкідлик. У руках він тримав звичайний дверний ключ. - Я зрозумів: пундик - це ключ. - зазначив він.
   - Дай його мені, - потребував Скиглик. - Адже я перший почав шукати.
   - Ти шукав, - сказав Шкідлик, - а знайшов його - я.
   - Ну й що з того! - заскиглив Скиглик. - Віддай пундик! Я віднесу його Ченчику.
   - Ні, я віднесу Ченчику пундика! - завередував Шкідлик.
   - Ні, я!
   - Ні, я!
   - Ні, я!
   - Ні, я!..
   Сварку хлопчаків перервав невеличкий сірий пес з бородою й довгими густими бровами. Він підбіг, сів на задні лапи й кілька разів прогавкав: «Гав! гав! гав!» - неначе говорив: «Віддайте ключ!»
   Слідом за псом до друзів підійшов чоловік. У нього так само була борода й довгі густі брови.
   - Хлопці, от здорово! - сказав  він, і при цьому, здавалось, сяяв від щастя. - Ви знайшли мій ключ! Уявляєте: повернувся з прогулянки й не зміг потрапити в дім. Халепа.
   - Так це не пундик? - спитав його Скиглик.
   - Звичайно, ні. Хіба ви самі не бачите? Це - ключ. А пундик… - хазяїн собаки трохи помовчав, ніби про щось розмірковуючи. - Зробимо ось що, -  казав він, - Погуляйте трохи з собакою. Я скоро вернусь. - і спішно почав віддалятися.
   Бородатий чоловік, передав поводок у руки Скиглику, спішно став віддалятися.
   - Як звуть вашу собаку? - крикнув уздогін Шкідлик.
   - Мюнхаузен! Барон Мюнхаузен! - прозвучало у відповідь.
   Невдовзі бородач повернувся з невеличкою червону коробкою, на котрій золотими літерами було написано: «Пундики».
   - Ось, тримайте.   
   - Спасибі, - вдячно проспівали хлопчаки, приймаючи подарунок.
   - Ну що ви! Це вам спасибі.

   Відкривши коробку, друзі побачили там ароматне смачне-пресмачне тістечко.
    Одним словом - пундик!