Великi надii

ВЕЛИКІ НАДІЇ

   Зустрілися якось Шкідлик і Скиглик.
   - Чому ти такий веселий? - не приховуючи свого подиву, запитав Шкідлик. - Оце так дива: Скиглик - і веселий!
   - Мені радісно тому, - сказав Скиглик, - що сьогодні в школі мені сказали, що я подаю великі надії.
   - І що це значить? - поцікавився Шкідлик.
   - Це значить, що коли я стану дорослим, я теж буду подавати надії, але ще більші, ніж зараз.
   - А потім?
   - А потім я стану стареньким і буду подавати величезні надії.
   - А потім? - не вгавав Шкідлик.
   - А потім у мене буде онук; він так само буде подавати великі надії. Я подарую йому свої величезні надії, і у нього будуть незліченні надії!
   - Оце так! - навіть присвиснув Шкідлик.
   - А тобі говорили, що ти подаєш великі надії? - спитав Скиглик.
   - Ні. - сказав Шкідлик. При цьому, на його обличчі з’явилась безпомічна усмішка.
   - А що говорять?
   - Мені в школі сказали, що я хвіст куцого зайця.
   - І ти засмутився?
   - Так.
   - Але чому?!.. Адже  хвіст зайця, а не твій!
   - Так, зайця.
   - Ну от! То ж чи варто засмучуватися?
   - Мабуть, не варто. - з полегшенням сказав Шкідлик.
   -  Ходімо їсти морозиво? - запропонував Скиглик.
   - Ходімо!
   І вони, пританцьовуючи, побігли до кондитерської.