Світло твоєї душі
Проривається крізь прочинені двері
Тягучої непереборності мови,
Смертних ревнощів буденно-звичного пекла
цього світу,
Що, наче блаженний біля церкви,
просячи милостині,
Підповзає на колінах, хапає за одяг і руки,
Бризкаючи слиною та слізьми,
А насправді мріє лише про те, щоб залишити
Тебе зовсім голою, знищеною та збезчещеною…
А ти ідеш по цьому бруду та крику
все вище і вище,
Переповнена радісним сонцем, і тільки на срібних
Та золотих верхах церков віддзеркалюється
Легке, тремтливе переливання
небесного сяйва твоєї душі.
Свiтло твоеi душi...
© Copyright: Борис Смыковский, 2014
Свидетельство о публикации №214061600522
Свидетельство о публикации №214061600522
Рецензии