Пам ятаю

Стільки часу пройшло,а я пам'ятаю. Пам'ятаю його. Він говорив,що все пройде та я забуду. Та ні, не забула я його. Пам'ятаю та думаю про нього, немов знову вперше побачила. В думках ніби знову вирушаю у подорож, яка буде тягнутися дуже довго. Але,потім все пройде як одна секунда. Пам'ятаю його,десь глибоко в душі,де думала,що його вже нема.
Моє серце, було на його шиї замість медалі. Золотої медалі,як в переможця. Він насолоджувався моїм стражданням. Так,я цього не показувала,але він,він це розумів. А я тоді зрозуміла лише одне,я потрібна лише одній та найголовнішій людині,собі. Так,саме-собі. Але мене це злякало,адже це було зраджене кохання. Зрада самій собі,а це вже було занадто.
Він знову взяв мене під свою владу. Владу, в якій нема простору, навіть для подиху. Мені перехоплює подих,не можу кричати та благати про поміч. Я майже відчула його та смак його п’янких губ.
А він,він запізнився…