Втрачена особист сть

Вона…вона була такою різною,що її не часто розуміли,її взагалі не розуміли. Вона, здавалася такою недосяжною, в той час, коли була під ногами.  Постійно сміялася,вважала  посмішку   невід’ємною частиною свого іміджу, коли хотілося  плакати,кричати. Плакати вона не вміла, або вона собі це вже внушила…створила в підсвідомості ілюзію «кам’яної дівчинки» Постійно, в думках була фраза:»Що має бути далі?» - «А далі буде те ,що має бути».
 Вона не вміла брехати, але і в її слова інколи  не вірили.  Так,вона була стервозна, інколи така колюча,що будучи біля неї можна було» стогнати ,від болю в душі ,яка обливається кров’ю».  Вона…була « моральним вампіром»
Ненавиділа лицемірство,була  «тараном». Ніхто не розумів яка вона. Всі, постійно, чогось від неї очікували ,бо вона ж сильна,вона зможе… Так, вона сильна та зможе все,вона розуміла,що в цей час можна надіятись лише на себе,вірити лише собі,та  інколи і собі вірити було страшно…
Дратували її і її однолітки, вона їх не розуміла,вони були з занадто дитячими думками. Ну ,а їй прийшлось, подорослішати набагато скоріше та  зрозуміти пусту сутність людини…доля надала  їй урок … Вона була одна,бо навіть і «ідеал» серед «стада овець з потворною душею,гнилою душею» виглядав потворою…такі  закони життя…
«Егоїстка».. «Думає лише про себе»… «Дослухається лише до себе»….» Любить лише себе»…..» Вважає себе однією з найкращих»……» Горда»…….і ще їй « Начхати на думку оточуючих»… говорить,що «взаємна»- та це ж справжнє стерво.
Вона була втраченою…її вже неможливо було виправити… боже.вільна.. яка  не пробачає…а робить висновки…
Тягнулася ніч.. довга та німа…не могла вона спати, її все тоді лякало.. Пам’ять їй здавалась найбільшим стражданням,постійно в думках вона  поверталась до моментів,від яких вона страждала…хороших моментів яких не повернути… ще вона не вірила в любов, кожного разу коли захоплювалася кимось то згадувала слова Пауло Коельйо про любов , в яких  він говорив: Ответь, человек, ты правда думаешь, что это и есть – любовь? А ты знаешь, что это такое? Тебе есть, с чем сравнивать? Ты знаешь эталон, на который нужно равняться? Что ты знаешь о любви, о страсти, о преданности, об увлечении? Откуда ты знаешь, что именно сейчас чувствуешь? Почему ты уверен, что это – именно она? Может, ты хотя бы знаешь человека или не человека, который может ответить на эти вопросы? Так что же даёт тебе право с такой уверенностью говорить: «Я люблю тебя»? Почему тебе так хочется думать, что ты и правда любишь? Почему ты решаешь сказать эту фразу вслух? А ты знаешь, сколько ответственности она за собой несёт? А ты знаешь, что чувствует человек, которому ты это говоришь? Ты представляешь, что при определённом стечении обстоятельств эта фраза может изменить всю его жизнь? И всю твою жизнь тоже может, разве нет? Готов ли ты отдать всего себя кому-то? Готов ли прожить всю жизнь вместе? Сможешь ли ты взять на себя такую огромную ответственность? А будешь ли уверен в своих чувствах через неделю, месяц, год, десять лет? А хватит ли сил посмотреть в глаза этому человеку, если всё закончится? Хватит ли смелости всё сказать, как есть? Сможешь ли ты признаться ему в своих настоящих чувствах? А себе? Ты хотя бы представляешь себе, что чувствует человек, которому сказали: «Прости, но всё кончено»? Готов ли ты сам пережить такое чувство? Задумался? Насторожился... Наверное, даже напрягся! Представляешь себе всё это, а? Боишься? А, думаешь, всё будет легко или думаешь, наоборот, что это всё слишком сложно? Думаешь, я пытаюсь напугать тебя? Думаешь, хочу отговорить от чего-то? Ты хорошо подумал? Всего-то две минуты прошло, а как много вопросов. А ты ответил положительно хоть на один или два из них? Если – да, то тебе стоит всё же попробовать, ведь это действительно стоит того! Любовь стоит того, чтобы пережить тысячи трудностей, любовь стоит того, чтобы жить с ней и жить ради неё!
 І кожного разу після цього вона себе зупиняла!!!