Дуже страшна стiна

ДУЖЕ СТРАШНА СТІНА

   Зустрілись якось Шкідлик і Скіглик. Шкідлик і каже:
   - Скиглику, ходімо на спортивний майданчик, поганяємо м’яча.
   - Не піду, - сказав Скиглик, тривожно оглядаючись навсебіч. - й додав: - Я боюся.
   - Чого? М’яча?
   - Ні. Стіни. - при цьому Скиглик указав рукою на старий паркан, що дуже похилився.
   - От смішко! - розсміявся Шкідлик. - Знайшов чого боятися. Дивись!
   Хлопчик почав, насвистуючи, ходити вздовж паркану, буцати його ногами, штовхати то плечем, то руками. Потім він зліз на самий верх будови й на одному з стовпчиків повісив свою панаму.
   - Лізь до мене! - крикнув він з височини. - Тут хороше.
   - Ні за що! - сказав бідний Скиглик, й при цьому очі у нього наповнились слізьми. - Мені страшно, - заскиглив він.
   - Якщо ти боїшся цього паркана, ми можемо піти по іншому боці вулиці. - запропонував Шкідлик.
   - Ні! - як відрізав Скиглик. Він явно почував себе дуже нещасним.
   - Тоді давай підемо на площадку іншою вулицею. Де немає паркана.
   - Ні, ні, ні! - замотав головою Скиглик.
      - Що ти заладив «ні, ні, ні» - сердито сказав Шкідлик, повернувшись до друга. – Говори, що сталось?
   - Мені сказала мама, щоб я був дуже обережним. А не то, паркан упаде на мене й уб’є. Я раптом уявив собі, як це буде, й тепер… - він знову заскиглив. – тепер паркан усюди крадеться за мною, щоб убити мене. Як хижак!
   - Ти уявив собі те, що може й не станеться.
   - Станеться!
   - А я кажу: не станеться!
   - Станеться! Станеться!
   - Гаразд. Давай ми тебе де-небудь сховаємо, і ти будеш там сидіти, поки паркан не впаде.
   - Ти хороше придумав. От тільки де ж я сховаюсь?
   - У погрібнику пана Дудки, наприклад. – знайшовся Шкідлик. – Він ніколи не зачиняє свій погріб.
   - Там мене паркан не дістане. – пожвавішав Скиглик. – Але як я довідаюсь, що паркан упав?
   - Я скажу тобі про це.
   - Там, напевне, дуже холодно.
   - Я принесу тобі свою шубу.
   - А що я там буду їсти?
   - Картоплю. Пан Дудка тримає там картоплю.
   - Сиру?
   - Сиру. А іноді, у вихідні, я буду приносити тобі тістечко.
   - А раптом мені прийдеться сидіти там дуже довго?
   - Ну й що?
   - Мене ж будуть шукати.
   - Я нікому не скажу, де ти. – твердо заявив Шкідлик. – Чесне слово.
   - Ти справжній друг. А ще ти дуже сміливий.
   Тільки-но Скиглик це сказав, як раптом вантажівка, що виїжджала з двору, зачепила бортом кут паркану, від чого той похитнувся й з гуркотом рухнув на тротуар.
   - Моя панамка! - перелякано закричав Шкідлик.
   - Вона впала! – радісно вигукнув Скиглик.