ЩЕ РАЗ ПРО ЧОМУ?

 ЩЕ РАЗ ПРО «ЧОМУ?»

Якось, будучи в гостях у дідуся Ладко, Шкідлик і Скиглик почали задавати йому різного роду запитання.
   Шкідлика цікавило чому домашнє завдання не можна писати червоними чорнилами, чому кури не літають, чому залізо ржавіє.  Скиглику хотілося знати, чому дітей заставляють пити противний риб’ячий жир, чому у свиней на носі п’ятачок, а не копійка, чому безбілетних пасажирів називають зайцями…
   Кожна відповідь казкаря тільки розпалювала їхню цікавість. И коли він зрозумів, що хлопчаки ще довго будуть приставати до нього з своїми «чому?», раптом загадково усміхнувся й сказав:
   - Я повинен прочитати вам один вірш. Бажаєте?
   - Ще б пак! – з нетерпінням вигукнув Шкідлик.
   - Бажаємо! - не заперечував Скиглик.
   - Тоді – слухайте. – Ладко почав читати:

«Чому?» - якось сказала Корова.
«Му-му-му!» - відгукнулась Луна.
«Що за «му»?, щось не втямлю.
Навіщо? Чому?»
«Му-му-му!» - знов гукнула Луна.

Заревіла сердито Корова:
«Му-му-му! Му-му-му! Му-му-му!»
А Луна її раптом й питає:
«Чом-чому? Чом-чому? Чом-чому?»

   Хлопчаки з цікавістю слухали вірш, та тільки він замовк, як одразу ж поцікавився Шкідлик:
   - Дідусю Ладко, чому замість того щоб повторити за коровою «Му-му-му!..», луна відгукнулася словом «чому»?
   Казкар не відповів на його запитання, а  ще раз прочитав їм той самий вірш.
   Хлопчаки в першу хвилину опішили, а потім Скиглик тихо запитав його:
   - Чому знову корова? Чому?!
   На що казкар добродушно посміхнувся й сказав:
   - Над цим вам треба подумати. – а потім додав: - Так, подумати.