Скиглик-привид

СКИГЛИК-ПРИВИД

   Зустрілись якось Шкідлик і Скиглик.
   - За-за-за-здрастуй, Си-си-си-скиглик! - дуже заїкаючись, привітав друга Шкідлик.
   - Ти заїкаєшся? - здивовано запитав Скиглик, і став з цікавістю розглядати його.
   - Та-та-та-т-а-ак!
   - З яких це пір?
   - Зу-зу-зу з учорашньої но-но-ночі.
   - Що трапилося вночі?
   -  Т-ти, неначе привид, пи-пи-прийшов до мене уві-ві-ві сні й на-на-налякав.
   - Ти хочеш сказати, - здивовано допитувався Скиглик, - що я налякав тебе цієї ночі?
   - Та-та-та-т-а-ак!
   - Але ж як?
   - У тебе було довге чорне волосся, червоні очі, жовті зуби і рожевий плащ. У такому вигляді ти підійшов до мого ліжка, і, наставивши на мене пістолет, скажено закричав: «Підводься, Шкідлик!». Від твого крику я так злякався, що прокинувся і почав заїкатися.
   - Молоти таку нісенітницю! Який ще пістолет?
   - Ось цей. - Шкідлик показав Скиглику чорний іграшковий пістолет.
   - Але це не мій пістолет!
   - Ні, він – твій!
   - У мене ніколи не було такого пістолета, - заперечив Скиглик.
   - Як же він тоді опинився у мене?
   - Не знаю.
   - Не бреши, друже, - поспішно перебив його Скиглик. - Ти все це придумав, щоб розіграти мене.
   Шкідлик замислився і спочатку нібито був готовий погодитися, а потім раптом передумав.
   - Гарний розіграш! - сказав він, глибоко дихнувши. - Як я тепер всього боюсь.
   - Ти подумай сам, як я міг до тебе прийти, якщо я в цей час спав у своєму ліжку?
   - Звідки я знаю.
   - Скоріш за все, до тебе приходив хтось інший. А тобі здалося, що це я, - не відступав Скиглик.
   - Ні, це був ти!
   - Ні, не я!
   - Ні, ти!
   - Ні, не я!
   - Ні, ти!
   - Ні, не я!
   - Добре. - погоджуючись, хитнув головою Шкідлик, й запропонував: - Давай зробимо ось що. Ми попросимо твого татка, щоб він дозволив тобі переночувати у мене, і ти сам у всьому переконаєшся.
   - Теж мені придумав.
   - А хіба що?
   - Помисли, як я прийду до тебе, якщо вже буду у тебе?
   - Не знаю.
   - Слухай, а чому ти перестав заїкатися? ; хитрувато запитав Скиглик.
   - Я?
   - Ти.
   - Я не-не-не пе-пе-перестав!
   - Бе-бе-бреши бі-бі-більше! - передражнюючи його, сказав Скиглик. - Я давно зрозумів, що ти мене розігруєш.
   - Дуже треба.
   - Еге ж, еге ж, скажи кому-небудь іншому. Завжди ти так. Е-е!
   Неначе від гіркоти, Скиглик зморщився, махнув рукою і почав віддалятися. При цьому він пересував ноги так, ніби він був узутий в залізні черевики.
   - Скиглику, ти куди?
   - Не скажу!
   Шкідлик забіг уперед.
   - Скажи!
   - Просто… Я раптом уявив собі себе з червоними очима, з жовтими зубами, з пістолетом, і мені стало дуже страшно.
   - Ти злякався привиду?
   - Ні, себе.
   - Тепер ти мене розігруєш? - з недовірою запитав його Шкідлик.
   - Зовсім ні! - змарніло буркнув Скиглик.
   - Адже - так!
   - Адже - ні!
   - Адже - так!
   - Адже - ні!
   - Адже - так!..
   Хлопчаки сперечалися так довго, аж поки їм не набридло, і вони весело розреготалися.