Пок рна

    Я все поділила, але не на « хороше» та « погане». Поділяю на « було» та «є».  Мені варто  зрозуміти,що нарешті  я наодинці з собою,так як хотіла…десь зникло моє « друге я».
   Я закриваю очі і чую тебе,але ти раптово зникаєш. Моя бунтарська підсвідомість не може заспокоїтись, от такий собі  бунтарський момент бо ти « йдеш» і я тебе більше не  стріну. Не знайду,не помічу  в натовпі, який навколо.  А все через мою «зовнішню покірність» тобі.
     Ти був правий, моє серце буде битись спокійно, і мені зовсім не боляче.  Я роблю те,що мала зробити ще давно « я  також йду» ..   Я лише глянула в твої очі і зрозуміла,що не варто залишатись, а необхідно вбити свою» покірність  тобі « та піти.. Це була неминуча та необхідна мить.
    Ми не розуміємо з тобою нічого,або не хочемо «поступитися»,ми руйнуємо  своїми діяннями те,що побудували разом. Раніше ми» діяли»  а тепер,тільки « байдужість» та « бездіяльність». Ми вже зруйнували те,що створювали.
   Я не сказала тобі « давай поговоримо » .. я  лише мовчала … бо мені вже не потрібно було вчитись в тебе нічого, адже перемога» моя» Вчора  я пішла, а ти навіть не почув як я вийшла. Ти не будеш знати де я поділась бо моя  « покірність» вбита.