Пливе собі річка,
мала невеличка,
десь дзюркоче у траві,
де вона? Там, де кущі.
За кущами унизу
видно плеса чистоту,
каміння зеленисте
і дно ще ігристе.
А на дні біля каміння
рибки плавають повільно,
хвиля легка не лякає,
але ось вони зникають.
Куди зникли рибки усі?
Та не всі – отут пливли:
більша риба припливала,
всіх навколо налякала.
Пливла рибка у воді,
у воді на глибині,
та і їй зникати час -
сонце-полудень у нас.
Мліють верби стовбури,
гілля полощуть у воді
та дзюрчить собі струмок,
геть тікає у лісок.
Ховається між ялиць
від променів хоч на мить,
йому далі вибігати
і у Бистрицю впадати.
Течи собі, Раківчику,
заселяйся раками,
із камінням будь ігристим,
пливи собі далі чистим.
До Бистриці поспішай,
про гори не забувай:
із хмарами прилітай,
дощем знову випадай!
Фотографія із інтернету.
Пливёт себе речка
© Copyright: Светлана Борщ, 2014
Свидетельство о публикации №214070201158
Свидетельство о публикации №214070201158
Рецензии