А зна ш як хот лось...

Хочу вдихнути останній раз за це літо, бо я не вартую свого життя,я не бережу його. Можливо у мене є виправдання , що я ще мала і не розумію як з ним поводитись ,адже мені всього 17 років.
Я хочу вдихнути останній раз цього літа, побачити свою кохану людину яка не знає про мої почуття також останній раз . Після деяких зроблених речей ,які мені не обхідно для мого нікчемного життя я сяду на поїзд та поїду далеко від шумного міста у тихі ліси.
У поїзді я буду вдивлятися у даль і пускати з очей сльози прикриваючи їх окулярами . Напевне це будуть сльози радості .Знаєш ,коханий, не вчитися ,не думати за своє майбутнє, не розуміти що ти втрачаєш те до чого йшла цілих 11 років. Я думаю тільки про тебе,хоча мала думати про навчання. Хмм, а зараз що? зараз мене виганяють з університету а я думаю тільки про тебе,думаю про те, що тебе ніколи не побачу.
І от я хочу поїхати туди де мене ніхто не знає,де  я не захочу ні з ким бути знайома. Хочу приїхати у гори й ліс,там сісти на зламане дерево і слухати як співають пташки, як вітер торкається моєї шкіри. І я  знову вдихну запах свіжого повітря,але це повітря я буду вдихати на краю скелі десь в Альпах.
Там буде голубе небо, там я побачу найкрасивішу природу,яка є на землі. Це не заміниме почуття,яке дала нам природа.Я буду любуватися тою красою і старатимусь забути тебе,адже не буває такого , що мене полюбила та людина яку люблю я.
Зараз я сиджу в своїй кімнаті за комп'ютером і пишу цю розповідь,хоча маю вчити те, щоб допомогло мені не вилетіти з університету і бачити тебе. Але я не можу чи просто не хочу,адже поки я не буду дійсно стояти на краю Альп і не почну думати про інше,я не зможу нормально жити.
Тому що любитиму тебе, і ,напевне, ніколи не забуду. Напевне їхати немає сенсу... А знаєш як хотілось...