Харьковская эмиграция 1942-1943. 9

Театр у Харкові під час окупації

Після вступу до Харкова ні¬мецьких військ, незважаючи на добровільну і примусову еваку¬ацію населення, у місті залиши¬лось чимало представників твор¬чої інтелігенції, в тому числі ак¬торів. Це були найменш заідео¬логізовані люди, які не втруча¬лись в політику і служили тільки Мельпомені. Непрактичні в житті, вони відразу опинились в скрутному матеріальному стано¬вищі. Шукаючи підтримки, ак¬тори напосідали на Міську упра¬ву, але чим вона могла їм допо¬могти, коли сама ледве трима¬лася в ці нелегкі часи. Скла¬дались списки акторів, давались обіцянки. На певний час було створено виїзну групу для кон¬цертного обслуговування під¬розділів німецької армії за ме¬жами міста. Актори виїжджали до Чугуєва та інших населених пунктів, за що отримували хар¬чові пайки. Але така акція протрималась недовго.
Міська управа підтримала ініціативу відновлення роботи Харківського драматичного теат¬ру імені Т. Г. Шевченка, надала певної матеріальної допомоги, що підбадьорило акторів. Ані будівля, ані реквізит театру не зазнали сутгєвих пошкоджень.
15 грудня 1941 року було від¬крито театр, глядачами якого були переважно вояки німецько¬го гарнізону, які вбачали для себе в українському репертуарі якусь екзотику. Відвідували те¬атр і українці - люди з адміні¬страції міського самоуправління, купці, підприємці.
В театрі виставлялись твори оперного і драматичного жанру - «Сватання на Гончарівці», «Маруся Богуславка», «Соро- чинський ярмарок», «Ой не ходи Грицю, та й на вечорниці», «На¬талка Полтавка», «Сава Чалий», «Запорожець за Дунаєм». Були представлені і твори західно¬європейського репертуару. Го¬ловним режисером театру був Є. Сагайдачний, диригентом -
Ф. Рябін, балетмейстерами - Жит¬ник, М. Неділько, М. Горохов, К. Морозова, М. Копін, Г. Ріжок. В числі авторського колективу був і відомий співак Б. Р. Гмиря.
З часом справи театру нала¬годжувались, в кінці 1942 року трупа дала благодійний концерт, зароблені кошти були передані на поліпшення матеріального стану населення. З цього приводу посадник міста Олександр Семе- ненко висловив подяку колективу театру.
15 березня 1942 року відновив свою роботу оперний театр, який став називатись Україн¬ською національною оперою. Директором театру був В. Ход- ський. Відкриття театру було при¬свячено шевченківським святам. З приводу свята відбувся уро¬чистий спектакль про житгя і творчість українського поета- пророка Т. Г. Шевченка. Після доповіді М. Оглобліна хор під керівництвом В. Ступницького виконав гімн «Ще не вмерла Україна» та «Заповіт» Шевчен¬ка. Усі глядачі зі сльозами на очах слухали твори і співали ра¬зом з хором. Це був нечуваний сплеск національних почуттів. Після такої «увертюри» було представлено п’єси Шевченка «Назар Стодоля» та «Вечорниці» Нищинського, постановку яких зробив режисер А. Ю. Гарник.
Важко казати про високий рі¬вень вистав, що відмічав у своєму «Щоденнику» А. Любченко, адже йшла війна, Харків був прифрон¬товим містом, бракувало акто¬рів, не вистачало часу для репе¬тицій, та допомагав ентузіазм акторів та вдалий український репертуар, що накладався на наш менталітет [Літ. 59].
На сьогоднішній день дуже важко відшукати хоч якісь фак¬ти з подальшого, післявоєнного, життя акторів, режисерів, музи¬кантів, балетників, але з цієї книги ви можете дізнатись про те, як склались долі актора і режисера Йосипа Гірняка та співака Бориса Гмирі.

Любчснко А. П. Щоденник Аркадія Любченка. - Львів - Нью-Йорк: Вид-во М. П. Коць, 1999
Семененко О. П. Харків, Харків... // Березіль. - 1992.
Шевельов Ю. В. Я - мене - мені... (і довкруги): В 2-х т. - Нью-Йорк, 2001. Скоробогатов А. В. Харків у часи німецької окупації (1941 - 1943). - X.: Прапор, 2004.