Харьковская эмиграция 1942-1943. 10

Гірняк Йосип Йосипович (1895-1989)

Йосип Гірняк написав про себе:
«Доля моя не була мачухою. Вона повела мене у театр, який я полюбив до самозабуття, до без¬тями, вона звела мене з Лесем Кур- басом, вона відкрила переді мною двері «Березоля». Вона обдарува¬ла мене прихильністю українсько¬го глядача, вона вела мене по кру¬тих та небезпечних стежках і доро¬гах, вона оберігала мене перед не¬безпеками, якими кишила наша доба».
Лицар і трудівник театру Йо¬сип Йосипович Гірняк прийшов у земний світ 4 квітня 1895 року в селищі Стусове за каламутним Збручем (Галичина). Ріс серед чудової природи і надзвичайних людей, рано почав цікавитись піснями, виставами, поезією. Сталося так, що все його свідо¬ме життя було пов’язане з теат¬ральним мистецтвом.
З 1920 по 1933 рік Й. Гірняк активно і плідно працював у Харкові. Це був час його твор¬чого піднесення: він грав у теат- рі-студії ім. Івана Франка, театрі «Березіль», був захоплений ідея¬ми славетного режисера Леся Курбаса, був одним з його най-
вірніших послідовників. За ці роки ним було зіграно близько 90 ролей.
Але повіяло крижане повітря «сжовщини»... У 1933 році Лесь Курбас був звільнений з театру, через рік його заарештували, а 26 лютого того ж року заареш¬тували і Гірняка.
Покарання Йосип Гірняк від¬бував на півночі, в Чіб’ї. Рубав ліс і копав котловани, працював вантажником - і все це без належ¬ної їжі, одягу, житла... Ще треба було виконувати норму, за неї давали жалюгідний ареш¬тантський харч, від якого зале¬жало житія.
Несподівано «посміхнулось» щастя - Гірняка забирають із «общих работ» і призначають на посаду гримера в клубі ареш¬тантської агітбригади. Гірняк розмальовував обличчя рециди- вістів-головорізів та вуркаганів. Незабаром він стає художнім керівником клубного театру, працює режисером, одночасно грає як актор. У таборі Йосип Гірняк зіграв 35 ролей.
Саме тут доля звела його з Остапом Вишнею, з яким вони тісно товаришували. Пізніше Гір¬няк напише:
«Поради Остапа Вишні були мудрі, щирі, не тільки дружні, а й батьківські».
1936 року закінчився офіцій¬ний термін ув’язнення, але Гір¬няк не зміг повернутись на Україну - його «адміністратив по» попрохали залишитись ще на деякий час вільнонайманим режисером у театрі-м. Чіб’я.
Тільки через чотири роки піс¬ля звільнення Гірняк поверта¬ється в Україну. Працює в кол¬госпному театрі неподалік від Черкас, але недовго. Активну участь у вирішенні його долі ві¬діграв Олександр Довженко, завдяки якому він переїхав до Києва.
Дізнавшись про початок вій¬ни між Радянським Союзом та Німеччиною, Гірняк повернувся до Харкова, де ще продовжува¬лись театральні вистави. Зай¬нятий репертуарними справами, Гірняк своєчасно не звернувся за евакуаційним квитком, а може, і сам цього не захотів - загубився в багатолюдному місті.
Після вступу до міста німців Йосип Йосипович прийшов до редакції «Нової України», де був люб’язно прийнятий ре¬дактором Петром Сагайдач¬ним, який запропонував йому співробітництво.
Невдовзі в Харкові «відро¬дився» театр, але брунатного окупанта він цікавив лише як екзотичний засіб розваги уря¬довців цивільної аміністрації. Театральну справу взяв під свою опіку німецький відділ пропаганди. Бракувало акторів належного рівня, не було кош¬тів на костюми та декорації, не вистачало харчів - все це обу¬мовило низький художній рі¬вень спектаклів, про що свід чить у своєму «Щоденнику» письменник Аркадій Любченко, який побував на одній з вистав [Літ. 59].
В перспективі була лише по¬вільна художня деградація. Ак¬тори вимушені були пристосо¬вуватись до нових смаків і нових мистецьких вимог. Йосип Гірняк - актор, який завжди стояв на сторожі ідеалів великого теат¬рального мистецтва, отож такої перспективи не хотів, тому не брав ніякої участі у театральних справах окупованого Харкова.
Петро Сагайдачний допоміг Йосипу Гірняку та його дружині Олімпії Добровольській дістати перепустку до Кременчука.
Далі на їх шляху була коротка зупинка в Черкасах, і врсшті- решг подружжя опинилось у Львові. Там Й. Гірняк разом з дружиною увійшли до складу трупи Львівського оперного те¬атру, який тоді займав найвиз¬начніше мистецьке становище в Україні. При львівському теаірі він організовував трирічну дра¬матичну школу, брав активну участь як актор і режисер в дра¬матичному секторі львівської опери, опановував світову та українську класику - ставив п’сси М. Куліша, Л. Українки, В. Шекспіра, М. Гоголя.
Прем’єрою вистави «Гамлет» на українській сцені Йосип Гір¬няк ствердив себе як блискучий режисер. Ця вистава забезпечи¬ла йому великій успіх серед українських глядачів.
Наступ Червоної Армії виму¬сив Гірняка переїхати до Відня, та попрацювати там довелося недовго - гітлерівська імперія розвалювалась під могутніми ударами союзних військ. На за¬хід потягнулись валки втомле¬них війною людей. Серед них опинився Йосип Гірняк.
Через кілька місяців після ка¬пітуляції Німеччини, 16 липня 1945 року, Й. Гірняк з дружиною приєднались до трупи акторів, що опинились в м. Ландеку (авс¬трійський Тріоль). 1 січня 1946 року ними був заснований Те- атр-студія, робота якого була спрямована на те, щоб театр став невід’ємною частиною ду¬ховно-культурного життя укра¬їнського середовища. Тут Гірняк зіграв п’ять ролей, Олімпія Доб- ровольська - дві. Театр-студія проіснував до 1947 року.
Наприкінці 40-х років Йосип Гірняк з дружиною переїхав до СІЛА. Там він зробив чергову спробу створити український те¬атр, зіграв ще 8 ролей, але це вже був спад його діяльності.
Назавжди залишивши сцену, Гірняк працював барменом у Нью- Йоркському Народному домі.
У післявоєнній Німеччині Гір¬няк зустрічався з Юрієм Шеве- льовим, ця зустріч виявилась для нього «винятковою і радісною».
Йосип Йосипович бере участь у роботі організованого жур¬налу «Мистецький український рух» (МУР), стає членом прав¬ління журналу.
Гірняк все своє жиггя був пов¬ністю відданий театральній спра¬ві. Загалом зіграв 145 (!) ролей, залишив і літературну спадщину - 45 статей і книгу «Спомини», яка стала підсумком довгого та нелегкого життєвого шляху [Літ. 24]. У цій книзі є багато сторінок про Харків, про зусгрічі з видатними людьми. За висловом Юрія Шевельова, це «корисна і цікава» робота.

Гірняк Й. Й. // Енциклопедія українознавства. - Т. 1. - Л., 1993. - С. 384.
Гірняк Й. Й. Спомини //Сучасність. - Нью-Йорк, 1982.
Ревуцький В. Нескорені березільці (Йосип Гірняк і Олімпія Добровольська). - Нью- Йорк: Слово, 1985
Любченко А. П. Щоденник Аркадія Любченка. - Львів - Нью-Йорк: Вид-во М. П. Конь, 1999.