Осінь.
В одному лиш цьому слові - стільки натхнення, стільки візерунків найтонших зворушень душі.
Я не про ті хмарні холодні дні, пожовкле листя й дощі, а про ту осінь, що красою своєю рівна весні, ту, яка випромінює голубим небом й теплими днями.
Гуляючи десь у лісі поза містом, я прислуховуюсь до дзюркотіння струмків, до шелесту листя під ногами, і ніби заспокоююсь. Дерева й кущі оповиті тонким павутинням, що майже виблискує на сонці.
Повітря сповнене запаху айстрів (чи-то хризантем), а на всьому довкола лежить тонкий сум. Я люблю ту меланхолію. Вона огортає мене і звучить у душі ноктюрнами Шопена.
Осінь...
4.07.14.
Осiнь
© Copyright: Власенко Наталия, 2014
Свидетельство о публикации №214070500112
Свидетельство о публикации №214070500112
Рецензии