«Настає пора,
Коли зірка Да Хо все нижче…»
(Лі Бо)
В’яне епоха, квіти відходять в ніщо,
Стає минулим весна кольорів і літо,
Велику ріку перетинає жовтий дракон,
Між сторінками пожовклими «Весни і осені»
Вчителя вічності та ритуалу забутого
Побачив суху квітку пу-гун-ін,
Зрозумів, що нині епоха Великої Осені,
Епоха Занепаду
Прийшла в край весни дочасно,
Прийшла в країну квітів,
На землю ніжного лотоса.
Принесу я офіру вином рисовим
Синім, як наші мрії,
Семи Зіркам Неба.
Збудую великий човен
Кольору темної яшми
І відпливу від берега
Цієї дочасної осені,
І попливу на пошуки
Квітучого білого лотоса
До берегів далеких
Вічновесняного царства У.
Над баштами Тай Юані
Сходить (як завше) Сонце,
Я дочекаюсь, як західний вітер
Відкриє нарешті ворота,
І зацвітуть сто квітів…
Епоха великоji осенi
© Copyright: Ли Чень Дао, 2014
Свидетельство о публикации №214070501591
Свидетельство о публикации №214070501591
Рецензии
Майстерно, о, далекий китайський друже! О, шанувальнику великого вчителя ста тисяч поколынь! Тисяч тисяч рокыв довгоъ весни Вам!
Шон Маклех 06.07.2014 04:00 • Заявить о нарушении
Шон Маклех 06.07.2014 04:00 • Заявить о нарушении