Ой, клене, мій клене,
клене зелененький,
ростеш там, на перевалі
зовсім молоденький.
Як повіє східний вітер
із-за перевалу,
то тебе він, милий клене,
униз нахиляє.
Там терзає східний вітер,
бурю приганяє,
листок жовтий із журбою
впаде, облітає.
Але вистоїть кленочок
оцю бурю східну
і засвітить сонце ясне,
лагідне, привітне.
Вітер західний іде,
хмару чорну принесе,
а з хмарою дощ дрібний,
що поллє із хмар сірий.
Грізна буря прилітає,
кленом на скелі гойдає,
але вистоїть наш клен,
буде іще ясним день.
Після бурі дощ біжить,
із скелі вода дзюрчить
і кленок напоїть швидко,
сонце світить, і край видно.
Виросте і наш кленок,
і багато синів-дочок
із насінням несе вітер,
і рости кленочкам-дітям.
Прикрашати кленам гори
і рости собі на волі,
вільний вітер їм ловити,
на просторі в горах жити.
Фотографія із інтернету.
Ой, клён, мой клён
© Copyright: Светлана Борщ, 2014
Свидетельство о публикации №214070601444
Свидетельство о публикации №214070601444
Рецензии