Неожиданные встречи

Несподівані зустрічі

Простір спальні і ліжка
простір поволі і ласкаво затягує і поглинає
Закриваю очі і насолоджуюся ілюзорною тишею
Забкий спокій ночі особливо приємний
Простір – це світ пусток і розривів
Пам'ятаю, що сиджу в кріслі
Де? Не знаю і не розумію
Здається, що те, де я, рухається
Плавно, поволі
немов пливе
Колишеться в пустках безрозмірного і безмежного простору
Кімната надзвичайно світла
Але джерел світла не бачу
Здається, що світло взагалі розчинене в самому просторі
Відчуваю, що хтось ззаду чіпав мене за плече
Автоматично обернувся
Мій студент
Привіталися
Про щось говоримо
Здається про якісь дрібниці
Все загалом як завжди
Як завжди
Навіть образливо, що буденно
Виходимо в коридор
Стіна прозора
За нею: чорне ніщо
Пустка
Простір, повний зірок
Йдемо по коридору
На зустріч попадаються різні люди
Вони здаються мені хворобливо знайомими
Входимо в якийсь зал
Студент мій кудись подівся, пропав
У залі декілька людей
Чую їх голоси
Голоси мені теж здаються знайомими
Немов я колись давно їх вже чув
Один з них обернувся до мене
Я взнав його
Він побачив мене
Узяв за руку і повів кудись
Знову пішли коридори
Увійшли до якогось іншого залу
Там кафедра за якою я сам
Не пам'ятаю як виявився
Дивлюся на людей
Нічого не розумію
Майже забуті особи і забуті голоси
З далекого дитинства
Ось мій перший науковий керівник
Ось професор з тієї кафедри
Де я раніше працював
Ось інший професор
З яким я років десять тому
випадково обідав в ресторані
декілька моїх однокурсників
Яких я не бачив так давно
Що я навіть зрадів
на стілець сів той самий студент
Якого я тут зустрів
Тільки він помер
Минулого року
Вони всі
Всі померли
Кілька років тому
Чийсь голос питає
«привітаємо новоприбулого?»
Всі вони почали про щось переговорюватися
До мене тільки шепіт доносився
Потім говорять, що рано
Мене вивели із залу
Підвели до якихось дивних дверей
Я чую:
«Ці ілюзії будуть регулярні
Дедалі більше тут
Буде знайомих облич і людей,
Яких там вже немає
І дедалі сильніше
Буде бажання залишитися
Від того, що там
Буде менше людей,
Які чекатимуть і цікавитимуть
Чекати будуть тільки тут»
Під ці слова я і вийшов
Сиджу на ліжку
Дивлюся на другу половину ліжка
Порожньо і темно
За вікном чую шум дощу
Хочу йому відповісти
Але не можу
Щось неприємне підступило до горла
Рано, рано, шановний дощю
У мене поки є інші співбесідники
А інші мене потім чекатимуть
Де?
Не знаю
Напевно, там
Звідки я тільки що повернувся
А поки, дощ, говори, говори
Не мовчи
Пустка і самотність не так страшні
Якщо є з ким поговорити
Навіть зі звуками дощу…

9 - 10 липня 2014 р., ніч