Харьковская эмиграция 1942-1943. 37

Доля тих, хто залишився

За радянської системи людей, які під час війни не виїхали за кордон і залишились на окупо¬ваній території, та ще й працю¬вали в якихось установах, орга¬нізаціях, однозначно вважали зрадниками батьківщини, кола¬бораціоністами з усіма наслід¬ками, які з цього випливають - судові процеси, розстріли, за¬слання на довгі терміни. Про це красномовно свідчать долі тих людей, які «співпрацювали» з окупаційною владою: Василь Боровий (за кілька віршів в «Новій Україні» отримав 10 ро¬ків у концтаборах Норильська), Олександр Корж (оприлюднив у тій же газеті свій славетний «Зимовий псалом» і був засла¬ний на 25 років уральських та¬борів), Інна Христенко (напи¬сала до «Пової України» єдиний аполітичний вірш «Привіт тобі, весно!», довгий час знаходилась під наглядом КДБ, і їй заборо¬нили викладати у дегіній школі). А що сказати про інших, згаду¬ваних у цій книзі?
Як уже зазначалось, харківсь¬ка творча інтелігенція, яка за¬лишилась в окупованому місті, завжди була в ідейній опозиції до режиму радянської влади. За часів окупації Харкова ці люди не тільки не змінили своїх по¬глядів, але й, як засвідчила нова радянська влада, «співпрацюва¬ли» з окупантами. Коли прий¬шов час і знову треба було роби¬ти вибір, у них не виникло ні¬яких вагань - тільки на Захід! Після від’їзду основної маси твор¬чої інтелігенції в місті залиши¬лись одиниці з цього осередку - В. Боровий, 1. Христенко, О. Корж, Л.Топчій. *
Світогляд цього творчого по¬коління формувався в кінці 30-х років, вони бачили жорстокі ре¬алії сталінської дійсності - голо¬домор, «чорні ворони» (символ терору), чад мілітаризму, а потім війну...
По-різному склалися долі цих людей після війни - не завжди трагічно, але завжди нелегко. Дехто з митців втратив творчий запал в різних поневіряннях і вже не зміг повернутися до акти¬вної діяльності. Василь Боровий писав з цього приводу:
«Забилися до сільських садиб Олександр Корж, Василь Олешко. Загубились і забулись... Лише тепер розкривається залізне павутиння».