Харьковская эмиграция 1942-1943. 39

ХРИСТЕНКО ІННА МИТРОФАНІВНА (1919-2002)

Народилась Христенко Інна Митрофанівна в Полтаві, але все свідоме життя письменниці пов’язане з Харковом. Росла в родині працівника освіти в ото¬ченні книжок, музики (грала на фортепіано), слухала літератур¬но-мистецькі розмови, чарівні українські пісні. Дитинство в та¬кому висококультурному ото¬ченні не минуло дарма - Інна Митрофанівна е;є житгя праг¬нула духовного збагачення. Ще в юнацькі роки отримала глибо¬ку душевну травму: її батько по¬трапив під жорна терору. Отож на дівчину та всіх родичів лягло тавро родини «ворога народу». Та все ж Інні пощастило, і до війни вона встигла закінчити іс¬торичний факультет Харківсь¬кого університету.
Війна вбила всі надії на щас¬ливе життя і обернулась тяжким життєвим випробуванням. Інна Христенко приєдналась до то¬вариства «Просвіта». Пізніше часто розповідала мені про цей культурницький осередок в житгі Харкова. Деякий час працювала друкаркою у Міській управі. Годі вперше побачила надруко вані в «Новій Україні» рядки свого ліричного вірша «Привіт тобі, весно!» (див. Додаток 15). Про цю подію вона розповідала:
«Під час роботи в управі на ме¬не не звертали ніякої уваги, а коли з’явився в газеті мій вірш, ставлен¬ня змінилось: мене поздоровляли і навіть сам голова управи почав вітатись зі мною».
Дорого коштував Інні Мит- рофанівні цей безвинний вірш: повернулась радянська влада і згадала це «співробітництво». Її часто викликали до НКВС, та, на шастя, все обійшлося. Інні Христенко заборонили виклада¬ти у денній школі, можна було тільки у вечірній. Довго пись¬менниця зберігала газету зі своїм віршем у канапі, та, боячись обшуку, знищила її. Якою ж бу¬ла радість Інни Митрофанівни, коли я приніс їй журнал «Україн¬ський засів» з передруком цього вірша. Вона з хвилюванням вчи¬тувалась в рядки, раділа так, ніби зустрілась зі своєю юністю.
Поетична іскра, яка ще в гли¬бокій молодості запала їй в душу, не згасла, вона ще жевріла.
В кінці 50-х років Інна Хрис¬тенко знову почала писати вірші та оповідання, її прийняли до Спілки письменників. Переваж¬но писала твори для дітей: «Хо¬робрий ведмедик», «Миколина перемога», «Врсдний хлопчись¬ко», «Славкові канікули» та ін. З низки творів дитячої тематики виділяється оповідання «Насту ся». Це високохудожній твір, який безперечно увійшов до зо¬лотого фонду української дитя¬чої літератури. Не випадково цей твір було перекладено поль¬ською мовою у Варшаві.
Пам’ять про свого безвинно загиблого батька завжди жила негаснучим вогником в душі Ін- ни. В кінці 80-х років письмен¬ниця написала поему «Розмова з батьком», що складається з семи розділів. Перший розділ почи¬нається такими проникливими словами передмови:
«Тату! Ти мене чуєш? Погомо¬німо, тату! Півстоліття минуло від¬тоді. А ти й досі для мене такий, як був: часом веселий, жартівливий, а загалом поважний, зосереджений, повний рішучості працювати на обранім тобою шляху. Хочу я осяг¬нути все те, чим ти жив і що зали¬шив людям. Час оповісти про тебе твоїм і моїм нащадкам. Якщо я не зроблю цього тепер, буде запізно. Роки беругь своє, і зрештою не стане снаги завершити задумане. Допоможи ж мені! Нагадай те ва¬жливе, що я могла б забути. Доб¬ре? От і гаразд, тату, дякую тобі. Тепер заплющу очі і побачу твоє дитинство...».
Інна Митрофанівна жила у вирі літературного життя, това¬ришувала з майстрами українсь¬кої лірики - І. Виграном, В. Ми¬сиком, І. Мураговим та ін.
Інна Христенко була відкри¬тою, щирою і привітною жін¬кою. Світла їй пам’ять!

Додаток

І.М. ХРИСТЕНКО
ХАРИВ, «НОВА УКРАЇНА», 1942 РІК

ПРИВІТ ТОБІ, ВЕСНО!

Привіт тобі, весно,
Блакитно-чудесна,
Мережана сонця промінням ясним!
Бурхливії води
Вже будять твій подих,
Я п’ю його спрагло, впиваюся ним!

Хай ллється він в груди,
Хай серце розбудить,
Хай геть промине всі зимовії сни,
Хай тіло пружніє,
Хай думка ясніє,
Хай душу наповнить бадьорість весни!

Привіт тобі, весно!
Ти нині принесла
Оновлену юність в обіймах своїх,
Оновлені мрії,
Воскреслі надії,
Оновлену віру у здійснення їх!

На чорних руїнах
Моєї Вкраїни
Уже зеленіє весняна трава.
І разом з весною
Красою новою
Ось-ось зацвіте Україна Нова!


ЧЕРВОНА КАЛИНА
Гансові Раппу

Далеко-далеко, в чужій стороні
Судилося, може, лишитись мені.
Ох, тяжко на старість було б на чужині,
Хоч наче для щастя я все маю нині,
Ті друзі знайшлися і душу зігріли,
І всі поривання мої зрозуміли,
Весь біль за нещасну мою Україну,
Розкішну, багату країну-руїну,
За долі людські, що їх місять, як глину,
За наші пісні про червону калину,
За ріднеє слово, чудове, святе...

Спасибі ж, мій друже-чужинцю, за те,
Що бачиш до чого думками я лину.
Прийми ж у подяку ЧЕРВОНУ КАЛИНУ.

28 серпня 1994


СОЛДАТСЬКА ЛОЖКА

Лишилася мені від того Травня,
Коли поколихнувся світ увесь,
Одна собі така дрібничка давня –
Сталева ложка з буквами «US.».

Її з концтабору тому піввіку
Проніс солдат по спаленій землі,
Щоб спогадом хвилюючим довіку
Вона лежала на столі.

Пізнав солдат всі злигодні полону:
Пекельну працю, безнадію, страх,
І муки голоду, і кров солону
На спрагою запалених устах.

...Вставало сонце, каркали ворони
На дротом оперезаних стовпах,
Куняли в’язні - вже без охорони –
 В бетоннім блоці, котрий смертю пах.

І раптом гук подоланих просторів
Прорвався крізь примарне забуття –
То із могутнім гуркотом моторів
До в’язнів поверталося життя.

Із студебеккерів на апельплаці
Моторні хлопці заплигали вниз,
Де перше чулися команди наці,
Солдат і в’язень обнялись.

І ось охлядлому - не здужа й сісти –
Заморські друзі подали поїсти.
Той пальцем покивав, щоб їв потрошку,
А другий простягнув солдатську ложку.

12 квітня 1995 року