Харьковская эмиграция 1942-1943. 32

Харьковская эмиграция 1942-1943. 32


ДРАЖЕВСЬКА ЛЮБОВ АРТЕМІВНА (НАР. 1920)
Любов Артемівна Дражевська народилась у Харкові 1920 року. Батько її походив з української селянської родини, на початку століття приєднався до партії соціал-революціонерів, потім відійшов від неї. В 1917 році він перебував у військах української армії, був одним з організаторів українських центральних коопе¬ративних установ. Маги - росіян¬ка, працювала лікаркою.
Наприкінці 20-х років батька Любові Артемівни було репре¬совано й засуджено, 1939 року він помер у концтаборі. Дев’ят¬надцятирічна донька загиблого отримала глибоку душевну травму.
Любов Дражевська з дитинст¬ва мріяла стати журналісткою, і коли їй виповнилось 18 років, вона вступила на літературний відділ Харківського інституту народної освіти (ХІНО). Але дов¬го навчатись їй не довелось - Дражевську було виключено, як доньку контрреволюціонера.
З часом Любов Дражевська знову вступила до ХІНО, але тепер на геологічний факультет. Від інституту перебувала в бага- тьох експедиціях по Україні, Центральній Росії, за Полярним колом і на північному Кавказі (тут її і застала війна).
Німці окупували Нальчик на рік пізніше, ніж Харків. У Дра- жевської вагань не було - вона аж ніяк не бажала залишатись під владою комуністів, і коли німці почали відступати з Кав¬казу, вона 1 січня 1943 року подалась на північ, маючи намір дістатись до рідного Харкова. Але дізнавшись, що німці від¬ступають з Харкова, Л. Дра¬жевська змінила маршрут і по¬їхала в Київ. Діставшись Києва, стомлена і вкрай змучена, вона мріяла знайти хоч якийсь приту¬лок. Врешті хтось дав їй адресу, де приймали втікачів з Харкова. Пізніше вона напише:
«Я знайшла той будинок, перед однією з кімнат стояла черга. Мені сказали, що там приймає професор Ветухів, який дає поради втікачам. Постоявши в черзі, я зайшла до кі¬мнати, де вперше в житті побачила Михайла Олексійовича Ветухіва, який був у шубі і шапці, бо опален¬ня не було. Розмова була коротка: він дав адресу школи, де можна зу¬пинитися».
В тій школі вона зустріла ін¬ших втікачів з Харкова, серед них свого шкільного товариша Вадима Кривицького, який при німцях активно працював у Хар¬кові в українських громадських організаціях, Володимира Долен- ка, якого знала ще з дитинства, бачила його у 1927 році в нормі, коли носила передачу для бать¬ка. Друзі розповіли їй про стан піднімецького Харкова: голод, холод, руїна, злидні, але водно¬час і самоврядування українців, газети, відродження церкви.
Довго не залишаючись у Киє¬ві, Любов Дражевська поїхала до Львова, а потім до Німеч¬чини. Після війни працювала перекладачем англійської мови в Центральному представництві української еміграції у Франк¬фурті, займалась журналістською діяльністю.
1949 року переїхала до США, жила у Нью-Йорку. З перших днів заснування УВАН у США (1950 рік) стала її співробіт¬ником,працювала пресовим референтом. Була членом рсдколегії двотомника «Симон Петлюра». Разом з Наталею Левицькою-Холодною підготувала до друку книгу Ольги Косач-Кривинюк «Леся Українка, Хронологія життя і творчості». -
До середини 50-х років Л. Дражевська працювала в редакції радіомовлення.
Водночас вона продовжувала навчання на геологічному відцілі Колумбійського університету і в 1958 році здобула ступінь магістра. Три роки перекладала праці з геології. Останні роки до виходу на пенсію працювала у Петерсонському музеї як куратор геології, писала статті й до української преси.
Після виходу на пенсію Любов Дражевська підтримувала дружні відносини з Оксаною Буревій, батько якої був розстріляний більшовиками у 1934 році, -
О. Буревій розповіла Любові Артемівні захоплюючу історію про те, як вона, 14-річна дівчи на, врятувала твір свого батька«Павло Полуботок». Любов Дражевська написала на цю те му зворушливу статтю, надру ковану в часописі «Свобода»(Ныо-Иорк, 1992, ч. 8). Ця стат тя, «Як був врятований «Павло Полуботок», передрукована в журналі «Український засів»(1994, ч. 2 В тому ж журналі передруко вані й інші матеріали Любові Дражевської - «Діяльність орга нів самоврядування і громадсь ких організацій у Харківській області в 1941 - 1943 роках»[Літ. 37], «Совєтський терор про ти української інтелігенції у 30- х роках» (1993, ч. 5). Любов Дражевська не створи ла якогось великого капітального твору, на жаль, не написала своїх спогадів, але її перу належить без ліч статей на різні теми, лише перелік яких зайняв би з десяток сторінок


-