Безпонтова казка

 

 перевод Татьяны Каминской

Безпонтова казка Вечоріло. Сонце сідало спатки. В його золотавих промінцях скелі здавались великими дольками неохайно обчищеного помаранчу. На березі, на уламках старої, розбитої шхуни, опустивши ноги у лагідну, теплу хвилю, сидів старий, величезний, білий кашалот, бив байдики і вів розмову з рожевою, беззубою устрицею. Устриця розповідала йому вульгарні анекдоти й співала блатні пісні. Вона молола без зупинку, аж в роті сохло, і тому, раз по разу, спльовувала на кам’янистий берег піщинки, що випадково прилипали до її м’ясистого, довжелезного язика. Кашалот по-хазяйськи закручував китовий вус за величезне шкіряне вухо і хвацько реготав. І тоді, під чарівну музику морського прибою, хитрий молюск починав співати стару блатну пісеньку … Старий безпорадно то підіймав, то опускав плавники, і, випустивши на волю фонтан води, од відчаю починав безутішно ридати ридма. Особливо брала за душу і лоскотала старече серце пісня «Судили парнішку…» . Він намагався щоразу підспівувати устриці, вживу уявляючи собі, як «… встає підсудний, красавець – парніша… Суддя задає йому строге питання…» , і він не витримував… &#Ьыъщ;Що то питати у бідного парубка? Навіщо?... Ось так…одним строгим питанням перекреслити все молоде, майже не розпочате ще життя? Де ж тая справедливість? Навіщо так не по-людськи? Та хто ж ти такий, кінець кінцем, щоб задавати таке питання красавцю –парнішкі???... І півтонні губи Кашалота починали трястись, неслухняний язик булькав щось нечленороздільне, а із великих, мов баняки, чорних очей починали литися сльози… Устриця з розумінням замовкала, а після слів «-… ну й розвезло ж тебе, малахольний…», починала розповідати киту солоний анекдот про повію-мойву і морського їжака-мента поганого…. Кит знав цей анекдот майже на зубок. А зубок у кашалота, я вам скажу, не маленький… Та коли вона, бажаючи озвучити міліцейський свисток, в самому кінці анекдоту складала своє водянисте тільце в трубочку і починала підпердювати, старий так рвав боки від сміху, що з його пащі вирився на волю не тільки регіт, а й прилиплий до зубів балтійський оселедець… Він був дуже вразливий, цей кашалот. А нахалюга - устриця ним вміло маніпулювала, видаючи на гора перли сопливого інтелекту. Сонце плавно котилося за горизонт, щоб нарешті вже вкластися відпочивать, а на море насувалась темна нічка…. Ось і казочки кінець…, а хто слухав – на горщик і спатоньки…