Метелики на чорнобривцях

      Ти милуєшся метеликами, різнобарвними квітами, знаючи, що ця  неповторна швидкоплинна краса зникне через декілька днів, перетворившись на бляклі сухі пелюстки, крильця, здатні тільки шурхотіти під подувом свіжого вітру.
   Ти молиш кохання, знаючи, що воно, скоряючись часові, приведе за собою смерть та страждання. Ідеально бути відстороненим від буття, тихо споглядати миготіння весен та зим під мелодійне видзвонювання дзвонів. Але буття  не бажає бути відстороненим від тебе. Птахи відлітають до вирію з надією на повернення. Віруючі вмирають з вірою у воскресіння. Ніхто не осягнув таємницю повернення любові. Жодна з релігій не говорить про воскресіння кохання. Навпаки, більшість світових конфесій розглядає кохання як річ, заважаючу просвітленню, необхідність для продовження роду, смертний гріх, нерозривний із земною сутністю людини.
  Я гортаю сторінки наймудріших древніх книг. Десь я вже чув таке шурхотіння. Згадай своє кохання, помилуйся його красою та довершеністю, воно – безсмертне, воно – частина ангела у тобі. І ніякий вітер, ні час не здолають тебе на шляху твого призначення, якщо в тобі палатиме сяйво любові, тріпотітиме крильцями метелик кохання.