Хвилини роздумiв

Останнім часом осінній настрій в мене.
Ця спека для мене непереносима просто.
Хочеться прохолоди.
Хочеться, щоб сонце гріло лише лице...
Хочеться вдихати, коли гуляєш парком, цей неймовірний запах паленого в міріадах багать осіннього жовтого листя.
Яке, як кожен з нас, віджило своє і вирішило відпочити, не уявляючи, що більше ніколи не підніметься назад на гілку.
І твої думки змішуються з цим запахом і вокалом Сінатри.
І ти йдеш собі не думаючи, чи це тобі взагалі потрібно...
Йдеш, робиш нові кроки в житті, які наближають тебе лише до одного
До того, що буде з кожним в цьому житті
Можливо це щастя, любов, радість, горе, сум
Проте це лише пункти перебування на шляху життя.
Ця дороге веде тебе прямісінько до могили.
Шлях в кожного свій, проте завершується він занадто однаково для кожного.
А що далі?
Небуття, якого немає?
Або ж царство небесне? Чи може нірвана, до якої ти так прагнеш дійти ще за життя. Або реінкарнація...