Гетьман Евстафiй Pужинський

   Що й казати, багато, багато серед запорожців було знаюк та умільців. Узяти хоча б двох Ружинських: Євстафія та Богдана. Прізвища у них однакові, а от батьки – різні. У різні часи з’явились вони на Січі, а вдачу мали одну. Ні, що не кажи, – світлі голови носили ці козарлюги, скільки корисного внесли вони в нелегке козацьке життя. Отже…

ГЕТЬМАН  ЄВСТАФІЙ  РУЖИНСЬКИЙ
   
   «Було добро та давно, як знову буде, то нас вже не буде».
   Євстафій – людина світлославна. Вже такий богатир виріс, що «батькові штани короткі». «Мабуть, у мокре літо родився, не інакше».
   Молоді роки Євстафія пройшли на чужині, де він мав успіх у осяганні військової науки. Ця школа не пройшла для нього даремно і принесла йому і всьому Запорозькому Війську багато славних перемог.
   Коли його обирали на гетьмана, він сказав: «Я – люблю людей, тому можу стати хоробрим. Я не смію бути попереду інших, тому можу стати розумним ватажком». І точно. Не дивлячись на його могутній зріст та неабияку силу, про нього важко було сказати, що це – вояка. Він завжди був спокійний, як старі ворота, котрі іноді скриплять, і все. І повторювати він любив: «Хто мовчить, той двох навчить».
   А повчитися у Євстафія було чому. Адже він, як ніхто, розумів, що козак, не пройшовши військової школи, на полі борні буде менш витривалішим і більш уразливішим для ворога. Дурно губити людей запорожці не дозволяли собі ніколи.
   Але головною його заслугою перед Січчю, гучною славою його військових перемог виявились – літавки. Я навіть досі не збагну: це скільки ж треба було мати кмітливості, щоб придумати таку грізну зброю!
   Які ж вони були, ті літавки? А от як у Псалтирі сказано: «Він зробить огнистими стріли Свої», та як в народі кажуть: «курку дід продавав: сама маленька, а яйця – що дині». На невеликій тринозі кріпилася довга трубка, яка мала шість перетинок і пов’язаних між собою, сім порохових рурок. Одна рурка вибухає і тим самим штовхає наступну. Падаючи, ракети стрибали шість разів і стільки ж вибухали. Що й казати – дивна зброя!
   Якось донесла розвідка гетьману звістку про те, що з боку Криму прудкою ходою, наближається орда, яку веде хан Мелік-Гірей.
   – Це нічого, – спокійно сказав Ружинський, – хто прудко гонить, той голову зломить. Виженемо сірого тура з лугу.
   «Гуляй, вітре, по полю, а ми будемо з тобою!» Не гаючи часу, Євстафій Ружинський зібрав військо і рушив назустріч орді.
   Дві сили зустрілися на річці Донці, поблизу міста Білгорода. До Євстафія, скажу я тобі, козаки, зіткнувшись з татарами, одразу ж чинили напад. Але гетьман, оцінивши обстановку, не став устрявати у бій, а дозволив кримчакам атакувати себе. При цьому він розставив військо в батаву* (*батава – лінія оборони, що складається з трьох шеренг), його тил прикривала річка, тому татарам лишалося атакувати тільки в лоб. І коли вони, за звичаєм азіатським, зі страшним криком кинулися на козацьке військо, хлопці зустріли їх дужим безупинним вогнем з усіх гармат і рушниць так, що ті були змушені відступити. Але гетьман не дозволив нікому з війська рушати з свого місця, переконуючи ворога, що він тільки в силах вести оборону, а не напад. Татари ще кілька разів ходили в атаку, та (дуже таки міцно оборонялися хлопці) врешті відступили у степ і розмістилися своїм звичним станом.
   «Ну що, перев’язали чортового батька!» – реготали запорожці.
   Коли опівночі у ворожому таборі погасили вогнище і татари, не чекаючи нападу, поснули, гетьман, разом з козаками тихо їх оточили. А як татари звичайно тримають коней на пасовищі, а не біля конов’язі, Євстафій вийшов невеличким загоном кінноти з літавками трохи вперед. Йшли тихо-тихо, бо козаки пообмотували коням ноги ганчір’ям. Спішились. Хутко розставили триноги, на яких кріпилися довгі трубки.
   Тоді вже Євстафій і каже:
   – Ось розкажу я вам, татари, казочку; як із дишла та літавка вийшла.      
   За наказом гетьмана, один з козаків черкнув кресалом, запалив ґнота і підніс до трубки, …і вмить ракета зі страшним шипінням та свистом зірвалася з триноги й полетіла на татар, тягнучи за собою довгого вогняного хвоста… Вибух!.. Ще! Ще!.. Наче сім хмар вогнем вибухнуло. І ось вже десятки ракет падають на ординський стан, стрибають палахкотливими жабами, запалюючи все на своєму шляху!.. Сполохані коні топтали й калічили своїх вершників і сторожу; горіли шатра, вози, розривалися порохові діжки… Наляканих і збожеволілих татар вже неважко було добити і розметати по степу. Що запорожці й зробили. Так літавки Ружинського допомогли козакам отримати чергову, дуже важливу перемогу над бусурманами.

З книги "Легенли та казки Хортиці" в-тво "Просвіта", 2000 р.