Моя маленька незалежнiсть

Можливо, це божевілля - присвячувати кожне своє ессе тобі?
Та зрештою, чи я винна, що всі мої думки линуть до тебе, з кожною піснею ОЕ, з кожним днем осені, яку ти так любиш...

Попри всі незручності, я люблю мандрувати потягом, пити каву зі склянок, та з головою поринати у нові книжки. Та часом наскрізь відчуваю, що мені бардзо чогось не вистачає. Когось.
Мені бракує тебе.
Або ж тебе і твого віскі.
Кава з віскі.
Знаєш, звучить гарно.
Майже романтично.
Кава з віскі (чи коньяком) у потязі Одеса-Львів - хіба це не твоя улюблена романтика?...

Друже мій,
я не знаю, що зі мною коїться.
Що я з тобою роблю і що ти робиш зі мною.
Це дещо непояснюване.
Хімія або алхімія.
Якби я могла пояснити, це "дещо", що є, припинило б існувати.
Я пишу тобі листи,
розділяю з тобою свої думки й почуття, не очікуючи, що вони будуть взаємними, але все одно пишу - бо мені то вкрай важливо. Хочеться сподіватись, що для тебе теж.

Усвідомлено чи ні - ти відібрав у мене мою маленьку незалежність.
Не знаю, як довго це триватиме.
Знаю, що мені тепло з тобою.
А це багато чого варте.
Може, взагалі не має ціни.
Дякую тобі - за тепло та щирість твоїх обійм.


25-26 липня, потяг Одеса-Львів.