Шлях до щастя

     На не великій галявині лежав старий кремезний валун, він тут був з давних давен – мабуть не одне тисячеліття. Цей валун був навколо оточений густим чагарником і від старості поріс зеленим мохом, але з одного боку від нього йшов ярок по якому протікав невеликий струмок. Він виходив на поверхню землі з під того самого валуна і тік до кінця галявини, а далі лісом.  Струмок весело співав свою пісеньку і біг не маючи ніякої уяви куди його виведе цей шлях. Але серед лісу було старе гниле болото, яке всмоктувало цей веселий струмок і розчиняло його в своєму затхлому мулі. Так  в ньому назавжди зникав чистий, дзвінкий, веселий струмок, не побачив краси навколишнього світу. 
     Одного разу струмок не схотів бігти в це старе болото і вирішив повернути до скелі і там впасти вниз - в невідомість. Він хотів повернути до неї, але болото його не відпускало, воно шепотіло йому:
- Ти впадеш з великої кручи вниз,  розіб’єшся на дрібні краплі і зникнеш назавжди, а разом зі мною – болотом ти будеш сильним, міцним і вічним.
А старий очерет підспівував болоту глухим шепотом:
 - Розіб’єшся, розіб‘єшся, зникнеш-ш-ш назавжди-и-и.
      Болото навмисно брехало струмочку, тому що воно без нього не зможе вижити і висохне зовсім за декілько років.  Стумок вирішив не слухати болото і все змінити, він рішуче повернув назустріч новому життю. Яке б воно не було все одно краще ніж жити в старому смердючому вмираючему болоті, де нічого нового вже ніколи не буде. І ось він кінець ярочку, по якому завжди біг струмок, а далі падіння вниз... Як не дивно, але воно зовсім не налякало струмка, йому даже сподобався цей незвичний для нього політ, яким його завжди лякало старе болото. Це несподіване падіння вниз раптом закінчилось.  Струмок відчув під собою тверду поверхню і вирішив поки що нікуди не бігти, роздивитись навколо, набратися сил і потім вирішити куди бігти далі. Йому дуже не хотілося знов попасти в таке ж інше болото і знов стати заручником на довгі роки, як це було з ним раніше. 
     Пройшов деякий час, струмок накопичив в собі сили рухатись далі, але подув сильний вітер і струмок відчув як він його підняв у верх і легенько підштовхнув вперед. Це дало змогу струмку побачити що він стал невеликою хвилькою, яка біжить до берега прозорого чистого озера.
 - Яким я став красивим, - радісно вигукнув струмок, - але мені треба бігти далі.
Побачив невеликий схил на березі озера він направився до нього і перестрибнувши побіг наспівуючи свою веселу дзюркотливу мелодію. Довго біг струмок по долині,  йому на шляху зустрічались його брати – такі ж самі струмки, вони приєднувались і разом бігли по зеленому схилу. Це був вже не той маленький струмок, а прозора невелика річка. Струмок зрозумів, що коли вони разом з братами, то їм на шляху  не страшні ні які болота, в них тепер достатньо сили подолати на своєму шляху усі перепони.  Він знову радісно заспівав свою пісень, але в нього вже був не тоненький голосок малого струмка, а гуркіт сильної річки, яка біжить назустріч своєму щастю.