Безголовье

 Безголів’я
Жінка із очима більшими за океан забуття виглядає срібну дорогу до раю. Підійдеш до неї, тихо попросиш щастя. Великим кухонним ножем, загостреним тисячами років застосування, вона швидко і безболісно відріже тобі голову. Тобі трохи лоскотно і сумно, бо ти утратив найріднішого порадника – голову. Ти не плачеш, бо нічим. Віртуальну порожнечу змінила фактична, і якби не кров, що скрапує штани і мешти, ти міг би і не помітити фізіологічної пертурбації своєї особистості. Коли кров трохи загусне, ти поволі звикаєш до безголів’я, тим більше, що воно не таке страшне, як здавалося спочатку.
Хіба мало безголових у цьому світі?
Тобі би ще водонепроникного плаща та вороного коня і ти – уже вершник без голови. Також не поганий варіант, вважаючи на відсутність диких степів, але наявність наших доріг, еталонів бездоріжжя за західними мірками. На цих дорогах багато таких як ти, тільки на залізних скакунах. Несуться, йдуть на обгін, на таран безголові камікадзе у моторизованих бляшанках і нема від них порятунку, бо вони безсмертні у своїх віковічних звичках вмикати найвищу передачу замість обережного «тихше їдеш – далі будеш». Далі жінки із кухонним ножем ще ніхто не заїжджав. Але чим вона може допомогти уже безголовим? Хіба що контрольною колотою дірою в область сідниць, двох півкуль мислення замість мозкових.
У своєму безголовому житті ти колись зустрінеш таку же безголову жіночку, одружишся з нею і будете ви кохатися чистим фізіологічним актом, не забрудненим емоціями і душевними переживаннями. Звичайно трохи жаль, що ти не зможеш її поцілувати, але коли ти міг це робити, ти був щасливішим, ніж зараз? Не говорити, не бачити, не чути, а головне не думати – у кожному із цих конкретних випадків це ціла людська трагедія, але якщо усе це поєднати докупи, то у світі неправедності і очевидного глупства можна довго існувати у стані сомнамбулічного задоволення. Я не знаю, є у мене голова чи ні, але жінок із кухонними ножами у руках намагаюсь уникати. А раптом у мене є голова і мені жаль її втрачати. Чому? Сам не знаю. Усе це лиш догадки, бо продовження шиї ще не гарантує наявності голови.
Непродумані рішення, спонтанні вчинки, головотяпство, безшабашна поведінка, дах знесло, з глузду з’їхав, повне затемнення, перемкнуло контакти, шарики за ролики, відключило, не пам’ятаю, сам не знаю як, провокація внутрішнього голосу, якби ж то я знав, живемо один раз – усе це варіації не тему безголів’я і навіть ті, що пишуть про це, як то автор, ті, що підтримають це чи ні, як то читачі, усі ми не застраховані від того стану безумного забуття, коли твоя хата скраю, ти нікому нічого не винен і взагалі ідіть ви усі… далеко, далеко за високі гори, за сині моря, туди, де люди дружать зі своїми головами, а позбувшись їх, помирають.