Про Карасика, байка

Про Карасика
Малий Карасик жив у великій річці. Як усякий малюк, він був дуже жвавий і надзвичайно допитливий - все йому хотілось побачити, а головне посмакувати. І, якби поруч з ним не було старого мудрого Карася, то карасик давно б по¬трапив у якусь там халепу. Та дідусь весь час отримував його:
- Не пливи далеко від очерету, бо щука там тебе схопить... Не запливай на мілке, бо там стоять рибацькі мережі....  Не підпливай близько до заводських труб, бо звідти можуть опустити отруйні речовини.
Правда, з часом Карасику така опіка ставала занадто докучливою, йому зда¬валось, що через неї він не може краде пізнавати навколишній світ та насолоджуватись життям.
Одного вазу Карасик плавав з дідусем. Той, як завжди, розповідав малому повчальні історії. Раптом Карасик побачив великого червового Черв’яка, який безпорадно завис у воді і тільки ворушив своїм апетитним хвостиком, Карасик розігнався до нього, щоб посмакувати такої апетитної страви. Та дорогу йому перетнув старий карась.
- Ти куди оце розігнався?
- Я хочу змісти цього Черв’яка.
- Послухай мене уважно і запам’ятай,- почав повчально дідусь. - Обходь десятою дорогою це звабливе місце, бо всі карасі, які колись скуштували цього Черв"яка, вже давно перейшли у Вічність.
У Карасика було неясне уявлення про вічність, а от бажання з’їсти апетитного Черв’яка не минуло, а стало ще більшим.  І тому одного разу, коли старий карась задрімав на сонячній поляні, Карасик поплив до того звабливого місця, де висів апетитний червоний Черв’яка.  Карасик ніяк не міг второ¬пати, що може зробити йому Черв’як, який просто звисав зверху і не міг навіть самостійно рухатись. Переборюючи страх, Карасик відкусив шматочок Черв"яка.  О, яка то була смачна страва!... Насолода... Амброзія... Нічого подібного Карасик ще не смакував і тому йому захотілось проковтнути всьо¬го Черв’яка, поки хтось інший не перехопить у нього таку смачну здобич. Та тільки Карасик вхопив того Черв’яка, як різкий біль опалив йому верхню губу і якась страшна сила потягнула його наверх. Карасик опирався, але марно, його витягнули з води і чиясь дужа рука схопила його за спину.
- Що ви робите?.... Що за манери?... Я не звик до такого... - затріпотів Карасик  зараз же відпустіть мене назад, а то я на вас пожаліюсь своєму дідусю.
Карасика , здається, послухали, зняли з гачка і вкинули у воду. Тільки це була не широка і глибока річка, а тісне оцинковане відро з каламутною водою, в якій вже бовталось декілька рибин.
- Що таке?... Чого нас тут зібрали?..- допитувався у сусідів карасик, бо був дуже цікавий, -  Може це збори акціонерів приватизований компаній,.. чи  може засідання обдурених вкладників?... Так мені не треба сюди, бо в мене немає ніяких там вкладів та і акцій ще не отримував, бо ще малий. От у мого дідуся з ощадна книжка і не одна, то краще я попливу за  ним.
- Це зборище набитих дурнів, які хапають різну наживку і через те попа¬дають у різні халепи, - безнадійно сказав Окунчик, який задихався в стоячій воді.
Карасик значно краще пристосовувався до різних ситуацій і тому не надав особливої увага тим словам, а плавав вільно в відрі, познайомився з то¬варишами по нещастю і вихвалявся перед ними:
- Уявляєте. Деякі риби все життя живуть і не знають смаку Черв’яка...  Який жах... Я не згоден так існувати. Краще я перенесу деякі тимчасові
незручності, заради того, щоб тільки посмакувати таку божественну страву. Це ж така нудота - цідити через зябра воду, от їсти Черв’яків то справа... Карасика обірвали на півслові, бо дужа рука знову взяла Карасика за спину - Що за манери!... Хулігани!... Браконьєри... - затріпотів знову Карасик, щоб його відпустили. Але цього разу його не послухали, а положили на щось тверде, де стояв чарівний дух запашної олії. Від нього у карасика закружилась голова.
- О, мої пригоди продовжуються. - поддав він, відчувши цей смачний запах, якого він теж ніколи не чув у річці, а він же був дуже цікавий і розпо¬вість про не приятелям. Та раптом Карасик відчув, що бік йому стало припікати, а потім сильніше і сильніше.
- Що ви робите?... Припиніть це хуліганство!,.. Мені ж боляче!...- кри-чав безпорадно Карасик- Відпустіть мене назад до річки... Я хочу до дідуся... - і замовк тут бідолаха, бо перейшов у Вічність.