Сьогоднi я безкiнечно щаслива...

Сьогодні я — безкінечно щаслива, огорнута теплими літними зливами та усіма кольорами райдуги. Ти — такий далекий від мене й одночасно ти зовсім поруч.
Ти наснився мені, і я нестримно цілувала твої губи, довго-довго тримала тебе в своїх обіймах, боючись, що ти знов кудись зникнеш. Хоча Ти повертаєшся. Завжди повертаєшся, і це так дивно й так чудово. Твій незмінний аромат одеколону, змішаний із запахом сигарет. Бурштиновий колір очей, як моя вранішня кава з цинамоном. Твої руки. Певно що, вранці вони теж пахнуть кавою, коли ти готуєш собі твій улюблений еспресо та йдеш потім на балкончик, аби наповнити груди прохолодним ранковим повітрям, перегорнути кілька сторінок нової книги. Проте зараз ти не читаєш книг. Поки що. Поки що тільки кава-сигарета. Поки що цього досить. Хоча з часом тобі знов закортить почитати якогось гарного автора, книгу, що чіпляє за душу й повертає до життя.

Ти наснився мені...
Твої руки пахнуть кавою...
Бурштиновий колір очей...
Моя вранішня кава з цинамоном...

Доброго ранку! Я пишу тобі з південного берега моря.