Щедрiсть. Cкупiсть

ЩЕДРІСТЬ. СКУПІСТЬ

   Старчика раз запитали:
   «Що таке щедрість?»
   Він відповів:
   «Щедрість – то рідна сестричка колодязю, калині й хмарині».
   Тоді його запитали:
   «А що ж таке скупість?»
   І він сказав:
   «У колодязя, калини й хмарини – є сестричка. Ім’я їй – скупість».
***
   Частенько чую я такий вислів: «Коли небо скупе, то й люди нещирі». І свідчу: так і є. Скупе на дощ небо, породжує спекоту; спекота, в свою чергу, – голод. А під час голоду, кожний дума лише про одне – про їжу. Тут, як то кажуть, не до щедрот. Але чи не буде правдою, якщо сказати: «Коли люди скупі, то й небо нещедре»? Чистісінька правда! У скупої людини небеса перетворюються на утаєний льох з десятьма засовами, де можна переховувати скрині зі скарбами. І якби вона (людина) не називала свого Бога (Всеблагий, Милостивий, Милосердний), для неї Він буде мати риси, притаманні жадобі: скнарість, заздрість, суворість, ревність і осуд усіх проявів марнотратства.
***
   Старий півень, що розганяє курчат і не дає їм клювати зерна з миски коло піддашка, гадає, що це єдина пожива в житті. Чи забув він, як сам був бідовим півником, і коли гнали його від миски, то йшов він на смітник, і гріб земельку, щоб знайти собі хробака. То був би найвеселіший день у моєму житті, коли б я зустрів старого півня з молодим серцем.   
***
   Вчив мене Старчик:
   «Затям, Санько, найзеленіший кавун ти поцупиш з баштану. Найспіліший дасть тобі сторож, якщо ти піднесеш йому чарчину».
***
   Можна бути щедрим і на своєму щедруванні заробити. Від щедрості можна все загубити. «Щедрий ти чи ні?» – краще над цим не мізкувати.
***
   Якось приїхав до Старчика на пасіку урядовець із Харкова. І коли він злазив з тачанки, то й випав у нього з кишені гаманець. Старчик це помітив, але промовчав.
   «Що вас цікавить?» – запитав він гостя.
   «Я хотів би, щоб ви розповіли мені як досягти Царства Божого», – сказав той.
   «Чому б і ні, – погодився земледух. – Тільки ця послуга – платна».
   «Скільки?»
   «Одна копійка».
   «Та ви що! – не приховуючи здивування, вигукнув урядовець. – Я можу дати вам і десять, і руб, і навіть золотець. Усе значуще і хороше має більшу вартість».
   «Ні, ні, цього досить».
   Поліз запитувач за грошима, а їх катма. Враз перемінився чоловік: зблід, помарнів, заметушився, на лобі проступили краплини холодного поту.
   «Заспокойтеся, – сказав Старчик, – я навчу вас як досягти Царства Божого і без грошей. І зроблю це ще з більшою охотою».
   «Не зараз, – якось відчужено проказав урядовець. – У мене раптово розболілася голова, і потім, на мене чекають важливі справи. Я приїду до вас іншим разом».
   «Ваша воля…»
   Старчик підняв з землі гаманець, подав його міському чиновнику і так сказав:
   «Іншим разом, я забалакаю з вами тільки тоді, коли побачу перед собою людину, не обтяжену грошима і державними справами».
***
   Коли Старчик переїжджав жити на пасіку, до нього щодня прибігала вивірка, щоб поживитися горішками з його долоні.
   «Дивись, Саню, - якось сказав мені Старчик, - ця білочка не відчуває нестатку в горішках. У лісі повно ліщини. Але вона все одно прибігає до мене і годується з моїх рук. Вивірка не дякує мені за мою щедрість. Я даю їй горішки і теж не потребую дяки. Будь як ця вивірка, поводься як я, і щедрість неодмінно стане твоїм видихом і вдихом».