May. 3rd, 2009 11 16 pm

і ні слова про бджолині перегони на санчатах підсвідомості)
[May. 3rd, 2009|11:16 pm]


Зухвалі долоні затримують світло.
Померлі спогади домовились не заважати.
Холод рябіє морозом по гарячій шкірі твоїх думок.
Я відлітаю, помираючи, повертаюсь на пивоберті мого розуміння,
будь-якого плину ме мого не твого часу..
Лють залишае викиднем риси твого обличчя.
Яловичиною тьмяного попелу, пошуки тіні вмерлих відтінків твого майбутнього.
Розбросане відчуття гордості, розмовляти ненаважиться з гординею ночі.
Сміття життевого розуміння вбиває розіпяті долоньки з цукром спогадів не березневих гілочках мого бридкого розуміння.
Чистотою води квіткових бур'янів..
Шкарпетки попелюшки відпливають, розтворюючи плином сміттезбірники моєї замріянної цнотливості, хворобливо знедіяної могутності слабких нервів, розшукані бажанням страхів.
Гідності, розсуненої величі з ногами замріяних хвилин твоеї безпорадності.
Відмирають риси здобуті часом поперхнулося століття, своїм плином вивертаючи кишені розкурочених сердцем нутрощів живого того чого бути не може, не могло і ніколи не було.
Пробачення невимушенності морозного сонячного проміння занесенного до червоної книги мого сонця.
Розшуки не спинені бажанням загубити підсвідоме лахміття роззявленого рота, квітки виснаженої дощем , засніженої в пустелі сонного плачу, поміж розплющених очей німих берегів моеї слабкості.
Поневолене бажання, смертність якого ще не доведена і що хвилини висмикуючи розум зі щилин розбіжностей хвилювання спрагою твого життя.
я вимикаю світло втратившої біль ночі, поневолюючи його у своїй власній пітьмі.
Відвевртаючись дивитись бджолині перегони.
Єдине що залишилось у подарунок - віра в коливання звуків.