Пообiцяй менi...

«Пообіцяй мені, пообіцяй мені,
Що завжди горітиме світло в твоєму вікні.
Пообіцяй мені, хай навіть не збудеться,
Що «завтра» негайно і невідворотно відбудеться!»
(Один в каное)

Обіцянки. Вони не завжди виконуються. Минає час, та нічого не змінюється.
Ніби таке саме, як було колись, але водночас зовсім інше.
Ти називав мене своєю милою, пригортаючи руки до серця, а потім ти безжалісно й жорстоко це серце розбив.
Ти думаєш, все минулося? Моя душа розпростерлася між небом та землею, не в змозі знайти собі прихистку, скривджена, занепокоєна. Що таке спокій я давно вже забула. Так само, як забула про сон. Що це за зимні, поодинокі ночі — без тебе? З часом і до них звикаєш. Зрештою, завжди є гарні книги та багато кави.  Краще добрі книги, аніж злі люди. Книги втішали мене в години моїх найзліших душевних поневірянь. Часом мені здається, що вони мене лікують. Віддаляють від болі. Віддалають від минулого. Віддаляють від тебе.

Я живу сьогоднішнім днем.
Я не можу робити крок назад, хоч би як іноді це здавалось бажаним.
Я не живу у минулому.
І не можу склеїти назад серце. Бентежні думки та нерви — не знаю, чи це лікується. Невже кохання — це хвороба?..
Не знаю, пощо ти мені знову краєш серце й змушуєш повертатись назад тоді, коли я тільки-но почала робити впевнені кроки вперед. Ніколи не думала, що кохана людина може завдавати стільки болю. Все моє нинішнє життя, що ти мені зробив, - суцільний біль.
Якби ти справді мене кохав — ти б не думав, бо коли почуття є — про них не запитують і в них не сумніваються.
Коли б ти кохав — ти б повернувся, не змушував їхати далі від усіх, далі від самої себе. Зрештою, коли б ти дійсно кохав — ти б приїхав просто так, без попереджень та очікувань, і не писав би мені ці солоно-гіркі болісні меседжі, ще більше огортаючи мене смутою та печаллю.

Кохання — воно або є, або його немає.
Усі ці невизначенності та коливання — це дитячий садок.
Сумніви та швидкі рішення — це щонайменше жорстоко.
Пам'ятаєш мою улюблену Одрі Хепберн? Вона казала: ніколи нікого не викидайте; люди більше, ніж речі, потребують турботи та догляду.

Ти відкинув мене, мов непотрібну річ, що тебе вже втомила.
І тобі немає прощення.