У х1рурга

У ХІРУРГА
До кабінету хірурга обережно заходить чоловік років 60-ти з морщинистим обличчям. В руках він тримає сумку із квітчастої матерії, яку перекладає із руки в руку, ніби не знаючи, що з нею робити. Лікар, який заповнює якусь бумагу, відрива очі від стола і звертається до старого:
— Що   з  вами?
— Та ось щось барахлить стало... — дід поставив нарешті свою сумку і знімає шапку та пальто. — Робив оце в полі та зігнувся, а тепер не можу   нормально   розігнутись...
— Що ви робите? — лікар здивовано дивиться на відвідувача.
— Ви ж запитали, чим я хворію, так я ж роздягаюсь, щоб ви подивились на мене, бо ж як не роздягнусь, то як ви подивитесь.
— Що у нас за нетямущий народ, — говорить лікар. — Я вас запитав, що ви в торбі принесли?
— Ах, у торбі, — старий таємниче посміхається і пошепки говорить: це баба моя положила, бо говорить, що зараз без гостинця не лікують.
— У вас баба — філософ.
—' Так вона хорощий ф1лософ: і пиріжки пече, і вареники варить, а які вона галушки робить! Я одразу цілу миску з'їдаю, а потім ще й добавки прошу. Ото якби  ви  скуштували...
— Ми відхилилися від теми. Показуйте, що там у торбі.
— Зверху оце баба яйця положила, щоб не потовклися, — дід витягає пакунок. — Тільки зараз кури стали погано нестись. Ото тільки настануть холода, то вони і не несуться,   бо  ми...
— Розмотайте,  — наказав хірург,  —  Я  огляну.
Старий хутко знімає з себе пальто.
— Навіщо ви знімаєте пальто?
— Та ви ж сказали, що будете оглядати, а як же ви че¬рез одяг побачите? Чи то вже наука так пішла вперед, що наскрізь  бачите?
— Що за простота. Я яйця буду оглядати, а то може покидьків  мені  принесли.
— Що ви говорите таке!   В мене яйця прямо з гнізда.
— Все одно треба перевірити, — хірург бере розмотане яйце і дивиться через нього на лампочку. — Тепер я не вірю словам, бо одна хвора принесла яйця, а поки вони лежали в кабінеті, то з них курчата вилупилися. Довелося   госпіталізувати.
— Кого?... Курчат? — дивується  старий.
— Яких там курчат. Хвору, щоб вона доглядала тих Курчат,   поки   виростуть.
— І що, виросли вони? — запитує   дід.
— Так, виросли, — в голосі лікаря почувається смуток. — Тільки якось вони зайшли до моргу, хтось із персоналу залишив відчиненими двері, і з'їли там щось негарне, бо ж знаєте, які там санітарні умови, то всі і видохли. Він тяжко зітхнув. — Яка тільки халатність присутня в наших стінах.
— Дуже жаль ваших курчаток. Хороший би з них супик був.
— Так. А ось у вас несвіже яйце.
— Не  може  бути!
— Подивіться самі. Воно ж  геть  запливло.
Дід прижмурив ліве око, додивився на  яйце.
— Дійсно, запливло. Мабуть   поклажу  взяв.
Тут відкрилися вхідні двері і показується в них забинтована голова.
— Що таке? — суворо питає хірург.
— Голова болить, не можу терпіти, — стогне пацієнт.
— Ви що, не бачите що я зайнятий? — роздратовано говорить хірург. — Закрийте двері і чекайте, поки вас визвуть.
Забинтована  голова  поспішно  зникає   за дверима.
— Що там ще баба   ваша передала?
Старий знову поліз до сумки і витягнув звідти ще один, пакунок, який передає лікарю. Той, тримаючи його в руці, прикинув на скільки затягне.
— Кілограмів зо три   буде, задоволено говорить він   і
розгортає пакунок. — Ой, та що ж це ви стільки колодочок залишили. Моя дружина буває дуже незадоволена, коли птиця  необщипана.
— Та оце ж баба не   добачає,    то , й залишила.
— Так ви бабу присилайте, ми їй окуляри припишемо. З вами приємно працювати. Дру¬гі приходять сюди, починають кричати,    вимагають    книгу скарг,  погрожують:   «Я  буду жалітись на вас...     Я вам влаштую   кошмарне  життя». Чого кричати,   до кого ти підеш? Хіба що до господа бога швидше і без черги   попадеш зі своєю скаргою. Не заперечую,    можливо,   там і справедливіше царство, але ж ніхто звідти   не повертався з резолюцією  Всевишнього.
— Воно то може й так. Кажуть, гарно  там,   де  нас немає,   —  піддакує дід.  Хірург знову  пильно    придивляється до   птиці.
— Дуже жаль, що ви не обібрали,     як слід,     качку, дружина  буде  кричати. Мабуть я зараз сам обберу колодочки.   Ви ж нікуди не поспішаєте?
— Ні.
— То почекайте, а я обберу колодочки, щоб не розстроювати дружину, бо ж знаєте, які вони  бувають   емоційні...
— Так, я вас розумію, і звичайно,  почекаю.
Хірург витягує з тумбочки пінцета і починав висмикувати колодочки. Операція затягується. Та ось і з куркою покінчено. Хірург обережно кладе її на стіл.
— Мені    роздягатись? - знову  запитує  старий.
— Не розумію,  ви що - до бані прийшли,     чи то на конкурс красоти, що вас тягне  так  роздягнутись?
— Але ж ви будете оглядати мене? — з надією запитує старий.
- Навіщо мені вас дивитись в натуральному, виді. Я і так бачу вашу хворобу. Ось вам мікстура. По дві столових ложки приймати вранці, в обід  і увечері.
Лікар вручає діду пляшечку з ліками. Той з недовірою дивиться на ті ліки, а потім говорить:
— Пробачте, але ж таку мікстуру  мені  минулого      разу давали, коли на мене, розумієте, напало..., у нас люди кажуть  «швидка Настя».
— Що за відсталість?! Це ж уніфіковані ліки від усіх болячок. Рекламу по телевізору треба дивитись. Ви Вільні, не затримуйте, бо на мене хворі чекають. До побачення. — сказав поспішно хірург, а потім відчинивши двері, гукнув  до коридора:
— Слідуючий.