Осiнь в менi

Як тільки ми дорослішаємо нам все більше хочеться тепла. Можливо через те, що починаємо реально дивитись на світ вже не через призму рожевих окулярів, на світ, який все більше дихає холодом, пронизує наші душі похмурістю, негодами і печалями. Будучи дітьми, ми так не хотіли холодними літніми вечорами зодягатися у теплий одяг, а так і бігали у шортах і майці. Тоді нам зовсім не було холодно, ні в ноги, ні в серце. Тоді ми дивилися на світ ще наївними очима, які вірили в казку. А зараз ми, змучені реальністю, яка відбилась смутком в очах, шукаємо тепла. Шукаємо його у місцях, подіях, людях, але частіше знаходимо у чашці гарячого чаю, у домашньому пледі, тапках, у осені, яка повіває холодом на вулиці, але дарує такий теплий затишок у домі. Я напевно найбільше й люблю осінь саме за цей затишок. За теплі шарфи, гарячу каву на ходу, і той ні з чим незрівняний запах золотоволосої. Тому з таким нетерпінням і чекаю цю пані, щоб завдяки їй знайти у своєму серці тепло, таке ніжне і домашнє, яке можливе тільки тоді, коли за вікном опадають останні листя, а в домі пахне щастям. Осінь в мені.