До виднокраю – сяйво золоте,
Дими повзуть і повнять простір синім,
І все це сонцем міниться, цвіте,
У пам’яті лишаючи світлини…
За кілька днів всі трави догорять,
Підхопить вітер листя пожовтіле,
В прозорий ранок ластівки злетять
І тихо зникнуть…
І душа змаліє.
Згасаюча бездонна таїна,
Зір мерехтливе з Місяцем кружляння,
На показі душа сидить одна,
Шедевр останній у осінніх Каннах.
Це все мине,
поповнить список втрат,
Та просяться до рук,
блищать каштани,
По чорнобривцях фея проліта,
І крик дитячий
шкіл зриває рами.
Вересень
© Copyright: Борис Смыковский, 2014
Свидетельство о публикации №214081700919
Свидетельство о публикации №214081700919
Рецензии