Добро. Зло

ДОБРО. ЗЛО

Життя - це торг, одвічний і відвертий.
Та свідчать нам калинові дзвони:
Однакові за вартістю монети -
Солодке зло й добро солоне.
***
   Старчика запитали:
   «Хто з людей зазнає більше горя й біди в життєвому морі зла?»
   Він відказав: «Ті, хто ображає жінок; а ще ті, хто кохає гроші; а ще ті, хто прагне досягти досконалості».
***
   Старчикова нотація:

   «Мужі-браття! Не поспішайте робити добро, щоб не вхопила вас спотикачка. Бо у такій справі, якщо поспішиш, чимало людей насмішиш. А то й до плачу призведеш».
***
   «Чому всі казки наполегливо твердять про те, що добро обов’язково перемагає зло? Адже в житті ми бачимо безліч прикладів, де зло перемагає добро», - з таким запитанням звернулися учні до Старчика. Він, за звичай, не став давати прямої відповіді, а розповів їм чергову невеличку баєчку. Ось вона:
   «На безлюдний острів якимось чином потрапили два чоловіки: святий старець і кровожерливий пірат. Морський злодій зажадав примусити старця прислужувати собі. Той не підкорився, бо в житті мав одного господаря - Вседержителя. І пірат убив праведника. Через тиждень пірата вразив ніщивний недуг - тропічна лихоманка, і його душа розлучилася з тілом. На тому острові знову запанувала тиша».
***
   «Яку людину можна вважати людяною?» - запитали раз Старчика.
   І він сказав:
   «Людяним можу назвати того, хто дивиться на світ власними очима, говорить свої слова, і робить свою справу».
***
   Співчутливому злодій - не ворог.
***
   Хто шукає любов, має запитати себе: «Чи вміє моє серце співчувати, чи може воно відчувати співпереживання до дерев, птахів, тварин, людей - до всього живого? А якщо так, то чи робить воно це без всіляких умов, без бажання щось отримати навзаєм?» Це важливі питання. Не відчуваючи серденьком проявів співчуття, людина ніколи не затьохкає соловейком, ніколи не заспіває сердечної пісні.
   Співчуття - це крила, які відносять чуле єство до царства Любові. Співчуття, мов лагідне сонечко, і якщо хмари відчаю, злобливості і страждань затьмарюють світило, людське око ніколи не знайде дороги до Любові, не зможе бути в Любові.
   Час від часу Господь пробуджує в людині весняність почуттів. Тому, співчуттю треба вчитися до стрічі з Любов’ю. Це як порожній глечик, який треба по вінця наповнити молоком співчуття. Поступово, по мірі того, як ти будеш відчувати в собі здатність співпереживати, в тобі буде зростати і міцнішати дух розуміння, що ти живий як сама земля, що ти тремтиш і танцюєш разом із вітром подій, що відбуваються навколо тебе. І станеться, обов’язково станеться так, що в один прекрасний день, ти відчуєш блаженну мить, коли зсередини тебе заб’ють промені світла, коли у тебе не лишиться іншого друга, ніж співчуття. Ти станеш таким багатим, що зможеш благословити цілий світ. І то буде твій дар великого добра, невичерпного добра! Тобі відкриється таємниця таємниць: чим більше ти віддаєш, тим більше ти здатен отримати. Даруючи добро, ти отримаєш від Небес у вічний спадок омріяну Любов. А більше тобі нічого й не треба.
***
   Прийшов якось до Старчика невдаха, який хотів присвятити своє життя служінню людям, та в своїх діяннях наробив їм багато біди.
   - Я, дійсно, - невдаха, - сказав чоловік, зітхнувши. - Я весь у шишаках невезіння.
   - Ті у своєму доброчинстві, - сказав літній мудрець, - схожий на жебрака, який хоче обмилостивити стрічних мандрівників. Твоя подорожня сума порожня. І в цьому полягає  марність твоїх вчинків. Даю тобі цінну пораду - піклуйся про себе, збагачуй себе втіхою лагідних днів і ночей, збирай у душі промені щастя. Лише тоді ти помітиш, як люди почнуть годуватися твоїми плодами. Чим більше ти маєш радості, тим багатше ти робиш цей світ.