Цв т вишн. казка для д тей та дорослих

        В одному нашому місті жив добрий чарівник. Був він маленького зросту, з некрасиво стирчащими вухами, всипаний з голови до ніг цяточками - веснянками. А ось голос у нього був тихий, лагідний, і як тільки він починав говорити, всі замовкали і могли слухати його годинами. Відразу забувалася і його неказистість, і його кульгавість.
        З ранку до вечора ходив він по місту, розносячи новини людям, і завжди біля нього юрмалася товпа людей. Кого заспокоїть, кому дасть добру пораду, кому розповість казку.
  Настав час Чарівникові назавжди покинути це місто, і щоб залишити про себе пам'ять, посадив він осінньою порою, у міському саду, чарівне дерево: маленьку вишеньку, яку наділив Красою, Любов'ю і Силою Духу. Деревце зростала не по днях, а по годинах. Стійко перенесло воно холодну зиму, а на початку травня зацвіло, наповнивши повітря чудовим ароматом. Проходили повз нього люди, зупинялися, щоб помилуватися його дивом - красою і відразу ставали трішки молодшими і красивішими, ніж були насправді.
  Ввечері близько вишні забив фонтан. З чаші у формі пелюсток квітучої вишні в повітря розпорошувалися найдрібніші крапельки алмазних росинок, і це були не прості росинки, а чарівні стріли Любові. Скільки сердець пробили вони, оселившись в них назавжди!
  У червні чудове деревце відцвіло, і на ньому з'явилися солодкі пензлики вишень. Проходили повз вишні люди щодня ласували стиглими ягідками. Вони були до того соковиті і приємні на смак, що до вечора не залишалося жодної ягідки, а до ранку чудесним чином з'являлися нові. Не знали люди, що скуштувавши плоди цієї чудесної вишні, молоді пари через дев'ять місяців стануть мамами і татами, а старше покоління буде ще мудріше та розумніше.
  У жовтні вишня покрилася червоними блискучими листочками. Сонечко любило сідати на них і дивитися людям в очі, граючи з ними сонячними срібними нитками - зайчиками. Цілий день, не замовкаючи, співав над вишнею пташиний хор, розважаючи людей.
  Якось, прийшла зима. Вишня покрилася білосніжною шаллю, на якій оселилася снігова сім'я. Кожен день у неї народжувалися безліч маленьких білосніжних красивих пухких сніжинок, які відлітали на вулиці міста. Вони вкривали собою землю, дерева і дахи будинків. Повітря в місті стало чистіше і ще целібнише, і люди зовсім перестали боліти.
  У місті запанувало Щастя, Любов і Мудрість. Слава про нього швидко поширилася по всьому світу. Кожен добрий чоловік нашої планети побажав посадити в своїй країні такі ж дивовижні деревця.
  Дізналися про це злі, заздрісні чародії іншої сусыдньої країни і вирішили перешкодити цьому, погубивши чарівне деревце. Вони зібрали свій таємний схід, наточили по гостріше сокири і вночі прилетіли в це місто. Та не те було! Вітерець дихнув крижаним подихом на деревце і перетворив його в крижану брилу. Замахнулися чародії сокирами, вдарили по стовбуру вишні, так і зламали сокири свої.
        Стоять, думають, що ж робити. А вітер допомагає Морозу міцнішати, промерзли злидні до кісток, того й гляди самі перетворяться у крижини.
  Постукали до городян у вікна, попросилися погрітися, а ті відігріли їх, напоїли чаєм, спати поклали.
  Вранці горобчики рознесли по всьому місту звістка про страшні умисли чародіїв.
  Зібралися біля вишні городяни і думають, що ж робити. Подумали, подумали і вирішили: Добро завжди перемагає Зло, переможе і на цей раз.
 - «Вишня, мила наша кудесниця, - попросили вони її, - покажи злим чарівникам справжню Красу і Доброту духу».   
        Розквітла вишня, заблагоухала. Прилетіли чарівники з новими сокирами, спустилися на землю, милуються, не намилуються дивом. Зітхають вишневий аромат, і відчувають, що їх серця теж наповнюються Любов'ю та Мудрістю. Покидали вони свої сокири, та й полетіли геть, бути може, самі перетворилися на добрих чарівників, щоб не заважати людям усього світу, жити в мирі, злагоді та любові.