Рабство

РАБСТВО

***
   Коли рабові остогидіє служити панові своєму, він тікає з його маєтку і простує туди, де є вольниця. А коли знаходить таке місце, то й відчуває всім серцем, що став він ще більшим рабом, рабом тому господарю, який сидіть у нім. І знов приходить йому в голову думка - «тікати». Але, як кажуть: «від себе не втечеш». Якщо подивитись з іншого боку, то й тікати нікуди не треба, тільки скажи йому: «забирайся геть!» – і він піде. Та саме тут людину спіткає справжнісінький жах, і думка: «Що я в цім світі робитиму, коли позбавлюсь свого пана?» І починає з того часу людина брехати собі, і переконувати себе, кажучи: «Прогнати верховода, що сидить у мені, я можу в один мент. То хай ще трошки поживе зі мною».
   Багато брехні є в цьому світі, тільки ця брехня найстрашніша. Швидко минає життя, ось вже й домовина кличе до себе, а людина, знай, каже: «Ще є час». Ні, немає страшнішої муки, як від такої брехні. І нема в тому аніякої правди. І нема незалежності від внутрішнього ворога. Гай, гай, то краще вже бути рабом серед рабів, і тягти все життя лямку свого рабства, і знати, що ти не в силах отримати омріяну волю, ніж жити за крок від волі і примушувати себе бути рабом примхам тілесного господаря, і співати при тому: «Нещасна я людина!»

ДУХОВНЕ РАБСТВО

Є рабство тілесне, а є і духовне. Перше видиме оком, друге приховане.
Благодійники – люди хороші, але дарма не зичать нам гроші.
Хто каже: «Я хочу вам дати!», – навзаєм прагне дещо узяти.
Бо дар і віддарок – нерозлучна є пара.
Гомінливий давальник – рибак; а мислить він так:
«На гачок без черв’ячка не піймаєш судачка».
Насправді хто хоче давати, не буде про це об’являти.
***

   Одне діло потрапити до пастки ворожої сили, бути в залежності від когось; інше діло, коли ти сам понаставляв навколо себе пасток, ще й замкнувся у власній Січі. Я веду мову про самоізоляцію, яка є нічим іншим, як проявом самообраного рабства.
   Безсумнівно, будь-яка межа – це рабство, обмеженість волі. Не можливо прибрати державні кордони, законодавчі обмеження суспільного устрою, але навіщо триматися за власні табу? Навіщо позбавляти себе можливості пізнати істину, любов, блаженство?
   Кожний кордон – це облуда, заздрість, злоба...
   Кожний кордон – не є захистом від фатальних несподіванок життя, це труна, з якої не видно навколишньої дивовижі. І коли я бачу живу зірку у домовині, мене охоплює сум. Та зірка, яка з волі Буття мала б прикрашати небесну мантію глузду, замкнула себе у мороці жаху.