Розум. чуття

РОЗУМ. ЧУТТЯ

   Старчика запитали:
   «Кого можна вважати розумним?»
   Він відповів:
  «Того, кому за життя вдалося встановити пам’ятника, де п’єдестал - копійка, а скульптура - натхненна пісня».
***

   Старчик казав:

   «Кого боги хочуть умилостивити, того вони роблять погоничем думок».               
***

   Переконувати в чомусь фанатичну або стару людину все одно, що в’ялену рибу залити розсолом і покласти під гніт.
***

   Коли Старчика запитали:
   «На що нам опиратися у житті: на чуття чи на розум?»,
   Він сказав:
   «Чуття є у розуму, розум є у чуттів».
   Тоді його запитали:
   «Що краще: чуття розуму чи розум чуттів?»
   А Старчик їм:
   «Яке крильце краще у птаха: праве чи ліве?»
   Тоді вони запитали: «Виходить ; вони рівноцінні?»
   І він сказав:
   «Якщо вони ваші».
***

   Якось один учень пожалівся Старчику:
   «Я, каже, як той собака, - все, що ти викладаєш, розумію, а от сказати нічого не можу».
   «Немає проблем. Мовчи, - мовив майстер. - Найвиразніше, що я знаю в цім світі, це - очі собаки».
***

   Погляньмо на людину як на бджолиний вулик, де бджоли - сердечні чуття, трутні - бажання і думки, що виникають у мозку. Спитаєте: що тоді є матка? Матка - це невсипуще око, основа основ животворящого духа, яка спостерігає за роботою трутнів і бджіл. Незмінний лад, безстрашшя і спокій панують лише в такому вулику (людині), де «матка» своєчасно усвідомлює кожний прояв чуттів, бажань та думок, а не кидається похапцем навздогін виправляти дії, народжені тими ж таки робітниками.
***
   Старчика запитали:
   «Чи варто тлумачити сни?»
   Він сказав:
   «Підіть і спробуйте переконати якого-небудь об’їдала, що в їжі необхідна міра, а ще доможіться довести п’яній людині, що вона нетвереза, а ще доведіть закоханому, що любов суцільне безглуздя, і я дам відповідь на ваше запитання».
***
Розумна бджола зів’ялу квітку обминає.
Тямуща голова старих думок не збирає.
***
Все живе - розумне; все розумне - живе.
***

   Розум - світло. Що то є антонімом розуму? Пиха! Розум подібний до травневої квітки, пиха ; тверда, мов скеля. За допомогою пихи легше торувати життєвий тракт. У розуму немає ліктів, щоб розштовхувати. Розум поєднаний із душею. Обіпертись на пиху, значить, відбирати кисень у розуму.
***

   Не помиляйтесь; очі - не дзеркало душі, очі - ворота мозку.
***

   Старчик ніколи не відмовляв усім запечаленим, і завжди люб’язно брався допомагати їм у пошуках Праві. А так як він полюбляв жити на пасіці, десь серед лісу, то кожному спершу давав кухоль молока, кусень сотового меду, і казав: «Усе має свій черед; молоко і мед - перед; пий, їж, а вже потім – до Вед».
   Одного разу до Старчика на пасіку завітав, змарнілий від тягаря проблем, мужчина.
    - Душа просвітку бажає, - почав він після вдячного пригощання. - Допоможіть мені повернути легкість дихання і ясність думок?...
   - У чім твій неспокій?
   - Щось незрозуміле коїться зі мною. Усе, що б не робив, викликає у мене незадоволення й гнів. Як мені впоратися з моїми почуттями? Чим наполегливіше я шукаю стишувачів душевних буревіїв, тим більше я злюсь, і тим більшим стає мій розпач.
   Проникливий усміхнено проказав:
   – Старчик уважно світ споглядає. Літ п’ятдесят як суму на серці не має. Ось і ти, як слово моє всім серцем вбереш, – зарум’янишся, розцвітеш. – А далі так: – Твоя, серце, хвороба, мільйони людей нещасними робить. Усі відчувають, що їм чогось не вистачає, а що саме – ніхто не знає. Одначе, нам нема діла до інших, нам, либонь, твоє одужання важливіше. У чому твоя проблема? У своїй голові ти носиш сім’я, яке поки що не пробилось крізь тім’я і не стало квіткою. Сім’я маленьке, незугарне. А квітка  - краса. Тільки квітці красивій, тендітній дано танок вести під сонцем й дощем, лише квітці відома радість безсмертних пісень. Для сімені все це, мов день для сліпка, морок в очах - доля тяжка. Та дещо приховане в глибинах зерна, бажає побачити світла дива.
   – Яким чином я можу пробудити цвіт мого власного сім’я? Підкажи, Старчику!
   – А для чого я зараз співаю? Звичайно – підкажу. Уяви собі таке: у своїй коморі ти знайшов гадюче кубло. Гаддя, як побачило тебе, – давай із хати тікати. Що ти робитимеш? Невже не даси їм усім до останньої гадюки покинути твою домівку?
   – Що ж я дурень якийсь чи що? Невже ви гадаєте, що я кинуся ловити ядучих і повертатиму їх у комору? Боже збав, ні!
   – Прекрасно. Розумно. А тепер уяви, що твої думки – це змії, і мешкають вони десь у коморі твоєї підсвідомості. Усі твої муки від того, що ти не даєш своїм думкам-гадюкам покинути домівку, хапаєшся за кожну і надсили тримаєш у заперті. Саме це є причиною твого болю й переживань. Отже, не тримайся за думки, зніми напругу, розіжми кулаки, послаб щелепи. Проживи, вистраждай кожну емоцію, яку відчуваєш, і хай вона піде геть. Спершу тобі це даватиметься дуже важко, але винагорода – неоціненна. Тоді буде... думки і почуття ніби існують самі по собі, а ти – сам по собі, а між вами межа, відстань. І тоді – не смій сумніватися – настане ясна днина, коли незадоволення – смак твого теперішнього життєвого стану, зійде нанівець. Тоді отаманська булава перейде до серця, а сім’я, що переховується у твоїй голові, легко проб’ється крізь тім’я і стане квіткою. То буде пора, коли ти станеш одно із сонцем, місяцем, зорями, квітами, хмарами, райдугою, пташиним співом і дзижчанням бджоли.
***

Розум лукавий - вигадник славний,
Всіх крізь пальця обведе.
Розум - цар, а ти ж то де?
Живеш, снуєш, а правдоньки не знаєш.
Довірся розуму, у сумніві згораєш.
Довірся серденьку, і влада розуму впаде.