Смертний грiх чи райська насолода?

СМЕРТНИЙ ГРІХ ЧИ РАЙСЬКА НАСОЛОДА?

Дзвінко ж роздайтеся, співи цікавії,
Линьте до Феї утіх, –
Жару кохання до вроди Вірсавії
Бог не зазначив за гріх.
      Грицько Чупринка
   
   «Ой рада в раду, ходімо до саду!»

Уперед, уперед, мої зоресяйні чутливі садівники, старанні служителі в любовнім почутті!

«У руськім краю, як у раю!»    

   Не закликаю йти разом з нами всіх тих, хто називає любощі і милощі – «бісовщиною», «низькими дрібницями», усіх тих, хто світлодайну любов обзивають з презирством «пристрастю», «богомерзенним блудом», «терзанням плоті» і «потьмаренням душі», для кого жага насолоди є «отрутою здорового глузду, смертю розуму і сліпотою душевних очей».
   Так звані «зберігачі моралі» не прагнуть жити в Україні Кохання. І хай так. Бо як казав Григорій Сковорода,  «всяка іміє свій ум голова». Але ж хай і нам не перетинають вони славних шляхів своїми заборонами і табуюванням гріхом.
   О, скільки цілющих джерел загатили вони своїм осудом тілесних утіх! Дружбу із світом вважають вони ворожнечею супроти Бога, тілесні муки – Божою милістю, гнів проти «інакомислія» – богоборством, страждання і скорботу – святістю. «Журіться, сумуйте та плачте! – закликає Яків. – Хай обернеться сміх ваш у плач, а радість - у сум!»
   А погляньте-но на їхні статути із сповідальних требників:

   «Якщо сміявся до сліз, піст – 3 дні.
   Якщо в ігри грав і пісні співав, піст – 5 днів.
   Ліг на черево униз, піст – 15 днів.
   Спав голий – піст 20 днів і сто поклонів».
 
   Які невинні речі є для них гріхом!
   Ось далі:
 
   «Якщо (жінка) на чоловіка лазила (тобто була при зляганні зверху – О.В.), - піст 5 років!
   «Якщо (чоловік) уд свій давав жінці лобизати, – піст 10 років!»
   
   І так до безкінечності.
   От і виходить: те, що на Сході цінувалося, як найкоштовніші діаманти, перли і злотоіскри, що врешті-решт стало найсокровеннішим скарбом загальносвітової культури, серед слов’ян сторіччями виполювалося, наче бур’ян. Схід не розглядав секс окремо або у протилежності духовності. Акту статевого єднання надавалося шанобливе місце і він тісно пов’язувався з іншими мистецтвами.
   Лишається незрозумілим, як то фанатикам «цноти» вдається виживати в світі, який вони самі називають суцільним гріхом? Адже гріх – непридатна нива для паростків святості. Чи буде що робити садівникам у царстві вічних снігів? Чи розквітне садок серед сипучих пісків пустелі?
   Пригадую…
   Один чернець сказав раз моєму вчителю Старчику:
   – Для того, щоб виплекати праведну душу, ми не даємо тілові розкошествувати. Тривалі пости і молитви – ось наш шлях до стяжання Святаго Духа.
   – Ото якби почув тебе Соломон, – мовив Майстер, – він би сказав: «Є шлях, що виглядає, як праведний, а в кінці його пекло», а Епікур би додав: «Все природне легко здобувається, а пусте важко досягається».
   – На що ти натякаєш?
   – О, Господи мій! Чи ти не розумієш?
   – Ні.
   – Що то є тіло?
   – У Писанні сказано: «Всяка плоть – сіно», «Плоть – ніщо, дух животворить».
   – Добре. А що є душа?
   – Вічне у тлінному. Тимчасовий гість у фізичному тілі.
   – О! – вигукнув Старчик. – Саме так – гість! А тепер скажи-но мені: чи відчуватиме душа-гість пахощі духа, якщо тіло-господар схоже на суху деревину? Чи дістанеться Ирію знесилений птах?..
   Тут вже не втерпів чернець, тупонув зі злості ногою, трохи-трохи не вдарив сиваня палюгою, а потім повернувся та й побіг швиденько до монастиря.
А Старчик всміхнувся і сказав:
   – Ні, не схожий він на суху деревину…

      …Іншим разом Старчика запитали:
      – Про що нам більше дбати: про тіло, чи про душу?
      Щиросердий мудрець на те відповів:
      – Чи дасть бджола меду, якщо не буде бавитися з квітками? Чи зацвіте липа, якщо не буде пити соки землі? Чи дочекаєтесь ви весни, якщо не подбаєте про свій дім і про піч теплу? Тож вінчайтеся з природою, бо немає душі в сухій деревині, бо не літає той птах, у якого послаблені крила.
***   

   Старчик, мій Майстер, якось сказав: «Старці й ченці, уникаючи зустрічі з жінкою, гадають, що через це додасться їм праведності. А я кажу: якби не увійшли вони у цей світ крізь жіночі врата та якби до того не були вони під її оберегом, то чи змогли б  піклуватися про свою святість?»
***

   Чув я від Старчика: «Очі милуються свіжим ранком, картиною художника, красою коханої - це гріх? - ні! Вуха вислуховують чарівний спів птахів, музичний твір, милозвучний голос коханої людини - це гріх? - ні! Ніс вбирає пахощі квітки або ніжних парфумів, запах волосся обраниці? - це гріх? - ні! Чому ж тоді вважають гріхом, коли тіло єднається з тілом?»
   Віками монахи намагалися відкинути секс, виходячи з думки, що це так принизливо, що це нижче людської гідності. Перебувати під впливом інстинкту – це так не по-людськи, так аморально. Монахи відмовлялися від сексу, вони покинули світ людей, але разом з тим радість назавжди зникла з їхнього життя. Вони стали дуже серйозними і печальними, вони повернулися обличчям до смерті. Тепер вони не бачать сенсу в житті, все життя стало безглуздим. Тоді нічого не лишається, як чекати, коли прийде смерть і забере їх.
   Треба бути дуже сміливою людиною, щоб прийняти виклик життя. Бігти від життя (від світу, створеного Сущим), знаходячи притулок у безлюдних пустелях або у мовчазних келіях, на мій погляд – прояв слабкодухих. Але саме ці люди отруїли всю ідею любові як нероздільної духовності. Вони засудили секс, і, зрозуміла річ, піддали осуду любов, тому що люди вважають секс і любов синонімами. 
   Я можу тільки жаліти таких людей. Бо той, хто по-справжньому любить життя, не стане закидати камінням колодязь свого єства. Кожний народжений  –  Пан, володар п’яти золотих чаш, по вінця наповнених ласом, – має в доброму стані п’ять органів чуття: зір, слух, нюх, смак, дотик – найбільший дар, який тільки можна отримати від Початку. Нехтування бодай однією з них веде до руїни. Ще й увесь світ – це велика чаша з живаскусом* (*живаскус (О.В.) – те саме, що у світі називають сексом) – бодренним напоєм, якого обрав собі Творець як засіб створення життя. Живаскус – це Його вибір. Милостивий Барвописець, Він утворив цей світ і наситив його ятрою-снагою. Відкидати живаскус, засуджувати живаскус – значить засуджувати Бога. Називаючи непристойністю живаскус, загорільці-моралісти звинувачують у неподобстві самого Бога, забуваючи, що все суще на землі – не що інше, як вияв живаскусу.
   Я знаю один лише гріх, коли над людиною чинять обсипок-наругу. Окрилений коханням, не міркую з позиції «добра-зла», до всього підходжу під зіркою «корисне-шкідливе».
   Чи поодинокий я у розумінні важливості живаскусу у світотворчому розвитку? Як ставилися до цього мої одномовці?
   Наведу кілька прислів’їв:

Від гніву старієш, від сміху молодієш;

Коли є любов  –  не треба й молитви;

Краще один раз прийти до Бога,
ніж сорок раз до сорока святих;

Краще грішний мудрець, ніж безгрішний дурень.

   …і уривків з народних пісень:

Ой на горі, на горі,
На зеленім кураю,
Ой хто дівочок цілує,
Того душа у раю.

Ой на горі, на горі,
На зеленім веклі,
Ой хто дівчат не цілує,
Того душа в пеклі.
                (3, стор.193)

Закотилось сонечко за зелений сад  –
Цілуйтеся, милуйтесь, а хто кому рад;
Закотилось сонечко за новенький млин –
Цілуйтеся, милуйтеся, а хто кому мил.

   Прямуймо, любі залицяльники, простуймо, осяйне жіноцтво, до України Кохання!

У вишневому саду погуляти до ладу!
Се не чужая сторона – не буде вам сорому,
Се не чужії люде – не сором вам буде!
   
   Забави наші  –  чисті,
   Утіхи наші  –  дивні,
   Літа наші щасливі!


ЛЮБОВ ПОЧИНАЄТЬСЯ ЗАВДЯКИ ДРУГОМУ

   Складаймо гімни живаскусу!
   Цінуймо прояви весняності душі!
   Щоб оцінити Небесний дарунок – живаскус, треба зробити ось що. Чуйний читачу, спробуйте уявити, що ви абсолютно позбавлені живаскусу – ніби всю ярову силу було віднято від вас у день вашого народження. Якби так сталося, ви б не мали спромоги любити; ви б не змогли відчувати будь-який дотик з іншими людьми. Самотність, замкнутість, нездатність до зближення – ось який харч споживала б ваша душа. А це не є ознакою живого свідомого єства. Одрізаність від світу робить людину мертвою. Тому-то живаскус і дано нам, людям, щоб ми рухалися від себе, з нутра себе назовні в проявлений світ. Рухалися не як тварини, запрограмовані інстинктом, а свідомо проживаючи кожну мить єднання, насолоджуючись теплом і сяйвом спілкування. Саме живаскусна сила подвигає нас на зустріч з іншим живим єством. Погляньмо на диво кохання – на те, що буває, коли в душі панує любов. Ви долаєте відстань від себе до обранця, обранець рухається назустріч вам. Він входить в вас, ви входите в нього або в неї. Ви міняєтеся місцями. Тепер він або вона стає вашою душею, а ви – його або її душею. Це є взаємодія. Зустріч відбулася. Утворилося коло.
   Любов починається завдяки другому.
   Квітка любові росте і тягнеться до Неба, вбираючи силу від кореня живаскусу.
   Славмо живаскус!
   Цінуймо Небесний дар!

(З книги «Україна Кохання»., - К., Фірма «Деркул», 2005 р.)