Жiнка

ЖІНКА

Хто жінку чеснотну знайшов, знайшов
той добро і милість отримав від Господа.
                Пр. Сол. 18 (22).

Заспіваймо пісню веселеньку
Про жіночку молоденьку,
Про жіночку заспіваймо,
Серце наше звеселяймо!
                Народна пісня

   Здавна різні чоловіки дивились на жінку по-різному. Одні вважали її вмістилищем бруду, спокусницею, яка штовхає чоловіків до зла. Вони твердили: «Воістину, серце жіноче темне й жахливе, наче незмірно глибока й похмура криниця». Тому й відводили їй роль доглядальниці дітей і домашньої плекатарки: «Дитину глядіти, коло печі ходити, горох колотити, нам їсти варити». Інші ж, навпаки, вважали жінку верхом досконалості, джерелом насолоди, натхненницею життєвих діянь мужчини.

Як Тетяна засміється,
В душі радість оддається.

   Що ж, знову спадають на гадку слова Григорія Сковороди: «Всяка іміє свій ум голова». Адже й отрутою можна зцілитися, а нектаром отруїтися.
   У наших предків жінка одвіку була дружиною-вірнянкою, а значить – рівною в усьому. Тому й казали: «Вони одружені».

Із-за гори вітер віє,
Чужа жінка не зогріє;
А я буду свою мати,
Буде мене зогрівати.
                (3, стор. 373)

   Ще й як зігріватиме! Якщо вона
 
Як золото, ясна,
Як весна, красна,
Як хліб, добра,
Всьому світові подобна!
                (33, стор. 61)
 
   Заміжню жінку називали ще в Україні – підбічницею. «У козака шабля при боці, у чоловіка – жінка», – говорить прислів’я. Адже чоловік, насамперед, захисник своєї дружини:

Чоловік мій, ти притуло моя!
Я до тебе притулюся
та й нікого не боюся.
                (3, стор. 369)

   Проводжаючи на війну чоловіка, жінка говорила: «Побережи, Боже, чоловіка уздовж і впоперек, а я без нього ні за поріг».
   У дохристиянські часи, коли помирав чоловік, покійника спалювали на великому вогнищі; його дружина, яка, за віруванням, мала супроводжувати його по всіх світах, з власної волі (!) сходила на поховальне вогнище чоловіка.

   Під час обміну обручками молоді ніби дають дозвіл одне одному увійти у внутрішній світ, поєднатися серцями, щоб стати одне одному втіленням радості, бути близькими, відкритими, доступними. О, яке ж то диво для жінки – мати доброго чоловіка! Адже «за добрим чоловіком жінка молодіє».  «За доброго мужа, то жінка як ружа, за лихого драба – за рік, за два баба» (3, стор. 633). І ніби всі це розуміють. Та от що дивно. Дослідивши сотні народних пісень, я відкрив для себе, що і в давні часи щаслива жінка була скоріше винятком, ніж правилом:

Ой біда, біда, чия жінка бліда,
А як рум’яна, то кажуть, що п’яна.
                (3, стор. 541)

   Вважалося, що чоловіка і жінку парує Доля однораз і на все життя, і що перебувають вони під оберегом світлого духа родинного щастя – Рода. Свідчення про це збереглися у прислів’ях і піснях:

Чоловік - голова, дружина - душа;

Смерть і жона від Бога дана;

Чоловік з жоною як борошно з водою:
збовтати збовтаєш, а розбовтати не розбовтаєш;

Одне життя – одне й весілля;

Да поможи, Боже, на рушничку стати:
тоді не розлучить ні батько, ні мати,
ні чужая чужина, коли судилась дружина;

Ой на горі льон цвіте,
                по долині стелиться,
То не чоловік, то не людина,
                що два рази жениться.

   Українські чоловіки, спираючись на уявлення предків, завжди поклонялися наві – жіночій енергії, поважали жіночу гідність.

Колись хотів долю мати,
Було дівчат шанувати.
                (33)
 
   Вони з пошаною ставилися до матері, сестри, доньки, дружини, всього жіноцтва.

Я за нею, як за зорею.
 
   Прикладом того, як парубки плекали в собі шанобливе ставлення до своєї майбутньої обраниці, може слугувати гаївка «Юшка»:

Ой на горі корито,
Повне води налито.
Гей, гей, гу-ха-ха,
Повне води налито.
Дівки ноги помили,
Хлопці юшку випили,
Гей, гей, гу-ха-ха,
Хлопці юшку випили.
                (9, стор. 39)

   Ідея цієї гаївки, як ви вже зрозуміли, криється у тому-таки кориті: дівчина – потенційна матір; ненька – сама чистота!
   Повага викликає довіру, довіра – основа гаразду, коли закохана душа позбавляється зайвої напруги, стає більш відкритою. Може саме тому українська жінка за всіх часів не була так принижена, як в сусідніх з Україною народів, на сході і півдні.

   «Жінка взагалі була у нас свобідною завжди, ніколи не була такою невільницею, як в Московщині, де жінок замикали в теремі, не пускали нікуди і навіть у церкві відгороджували, мов острожниць. У нас жінка не була зв’язана нічим, жила свобідно, брала участь у громадській роботі, в політиці. Княгині то дуже навіть часто мали великий вплив на державні справи (Мономах то аж у своїм поученні синам говорив: «Жінку свою любіть, але не над собою»), а княгині-вдови то грають часом і дуже велику роль. Не кажучи вже про велику вдову Ольгу, що на початках держави зуміла такою твердою рукою вести її до могутності. Історія знає багато й інших вдів, що добре вміли правити своїми князівствами по чоловіках. І в законі нашім древнім вдова має спеціальні права; так, вона, коли немає духовної, замість чоловіка розподіляє маєток, живе у своїм дворі, й навіть силоміць не має ніхто права звідти її вигнати…»
      Гнат Хоткевич «ІСТОРІЯ УКРАЇНИ»

   Це пише українець. А ось які спогади од відвідування України полишив російський мандрівник.

   Росіянин П. Шаліков («Путешествие в Малоросію», Москва 1803–1804) в’їжджаючи до меж України в 1803 р. пише: «Побачивши Малоросію, очі мої не могли налюбуватися побіленими хатами, чепурним одягом мешканців, ласкавим, милим поглядом прегарних тутешніх жінок». Про жінок-українок пише: «Загалом жінки тут милі, майже всі з «томними» і разом з тим палкими очима, в котрих так яскраво виявляється чулість душі і серця. Природа наложила на їх обличчя знак любові і ніжності». Поведінка українських жінок також відмінна: «Тут не Москва: не скоро господиня дому вас уласкавить – не буде зараз запрошувати вас на вечірку, на обід, на вечерю».

  За цим і подібними прикладами чоловічого виховання вбачається мені непорушна єдність Мудрості і засобів Її досягнення через поєднання  жіночого і чоловічого начал.
   Свідчать народні прислів’я:

З великою худобою битись да сваритись,
з хорошою дружиною на світі нажитись;

Жінка – скарбниця життя. В ній-бо переховується Продиво;

Жінка і її таїна мешкають у палаці Кохання;

Батьки глядять дочку до вінця,
                а чоловік до кінця;

Гарна дівицею, гарна й молодицею;

Де красна молодиця, там ясна світлиця;

Нема вірнішого приятеля, як добра жінка;

Доки чоловік не має жінки,
                доти не є чоловіком;

Без жінки мужчина –
                як без хвоста скотина;

Жінка без чоловіка, як хата без покрівлі;

Пізнай жінку – пізнаєш світ;

Ясний світ, та жінка світліша;

Як золото на сонці сяє, так жінка за добрим чоловіком розквітає;

Чоловік - це колосок, а жінка - комора з зерном;

Дарунки життя – світляки,
                дарунки жінки – світанкове сонце;

Краще взяти скарб у жінки,
                ніж за жінкою;

Добра жінка – то мужу корова;

Жона як м’ята: що більше мнеш,
                то більше пахне;

Жінка – калиновий кущ. Невчасно стребуй красноти її - зазнаєш гіркоти;

Цнотлива жінка, як мед; чоловік, в якого немає чуття пасічника – дьоготь;

Справжня жінка - це шість осіб в одній: служниця, порадниця, богиня, земля, мати і коханка;

 Одна жінка щаслива цілий храм замінила.

    Щодо управління господарством, то пріоритет за традицією належав головним чином батькові й чоловікові, хоча номінально головувала в українській родині таки жінка: «Чоловік за один кут хату тримає, а жінка – за три», «Чоловік у лісі не крадій, вдома не господар». Так здавна пішло – «Дружина – серце домівки», «Бабина дорога від печі до порога».

   Навіть дівчину шанували, як рідну матір:

Ой ти, дівчино, ти ж моя мати,
Дай мені вечеряти хоч серед хати!
                (3, стор. 344)

   І довіра до щирої дівочої природи була в народі беззаперечною. Більшою, ніж до парубочої:

Скільки в морі води є, води є,
Стільки в дівки правди є, правди є.
Скільки в відрі води є, води є,
Стільки в хлопця правди є, правди є.
                (13)
   
   Древній тантриський трактат «Чандамахаросана-тантра» свідчить про жінку:
   
   «Жінка – посвятителька і родителька: вона доставляє насолоду Трьом Світам, добра і чутлива. Вона обдарована Божественною Формою і сприймається п’ятьма органами чуттів».
   Так мислять про жінку мудрі мужі Тибету. А ось як дивилися на жінку українські мудреці:

Жіночка моя люба,
Вона мене приголубить
І дитині ласку дасть,
Ще й Всевишньому воздасть.
                (Чоловік, Дитина, Бог – Три Світи)

А яка ж вона вродлива!
Має неземную силу.
Для очей принадонька,
Ще й для вух усладонька,
І чарівна, і пахнюща,
Наче мед той солодюща,
Ізлягтися з нею – диво,
Я радий, й вона щаслива!
                (П’ять органів чуття)

   Порівняйте! Думка одна, а манера вислову різна. Тантриський зводиться до майже наукової цитати, а український – суцільна щиродайна пісня.

НАРОДНІ ЗАГАДКИ ПРО ЖІНКУ

Яка різниця між жінкою і пляшкою?
                Пляшку потрібно найперше наповнити, а потім затиснути, а жінку навпаки.

Яка різниця між жінкою і грушею?
                Груша найперше родить, а потім на неї залазять, а з жінкою навпаки.

Яке на світі найліпше добриво?
                Жіноче, бо коли жінка сяде чоловікові на коліна, то зразу йому огірок росте.

Яка квітка дванадцять разів на рік цвіте?
                Жінка під час менструації.

Хто на світі найледачіший?
                Жінка, бо лише одну борозну має, і ту хтось повинен обробляти.

ЩОБ ДРУЖИНА БУЛА ЩАСЛИВОЮ

   В одного великого індійського містика запитали: «Що вважається найважливішим, щоб твоя дружина була щасливою?» І просвітлий мудрець відповів: «Є дві речі, необхідні для того, щоб дружина була щасливою. Перша: хай вона думає, що все діється, як вона того бажає. І друга: хай так і буде».
   
   Пригадую слова мого Майстра, Старчика: «У своїх Приповістях Соломон був сказав: «Золота сережка в свині на ніздрі – це жінка гарна, позбавлена розуму». А я додам: свиня, в якої на ніздрі золота сережка – це красень-мужчина, позбавлений сердечного ока».
   Ще він казав: «Жінка є джерелом джерел. Немає дня, щоб вона була нечистою. Якщо стрінеться вам скаламучена жінка, знайте – десь поруч брудний чоловік».

   Один чоловік запитав Старчика: «Кого більше – відьом чи цнотливих жінок?» – «Скажи спершу: чи знав ти кохання?» – «Ні». – «Тоді цнотливих жінок більше». Другий чоловік запитав те саме. «Чи знав ти кохання?» – спитав його Старчик. – «Знав», – була відповідь. – «Тоді, – сказав Старчик, – відьом більше».
   І третій чоловік прийшов і запитав те саме. Старчик попросив привести до нього його дружину. Коли вони прийшли вдвох, Старчик сказав: «Відьом не існує взагалі».

   Свято і шанобливо ставився Старчик до жінок і цінував їхню мудрість, яка йде від самого початку світостворення.
      В одному з сіл, до якого завітав Старчик, він не побачив над хатніми стріхами жодного лелечого гнізда. І це дуже вразило літнього мандрівника.
   От зібрав він усіх чоловіків на майдані і запитав їх:
   «Чи звертаєтесь ви за порадами до своїх жінок?» – «Так, звертаємось, – в один голос відповіли ті, – але потім все робимо навпаки. Бо чули ми від поважних людей, що саме так годиться робити».
   Пішов тоді сердечний до цвинтаря край села. І що ж він там побачив? На кожні десять могил – дев’ятеро було чоловічих. І це без війни, без голоду!
   Він тоді повернувся до майдану, зібрав жінок, вклонився перед кожною аж до землі, а потім сказав: «Святість ваша більша за святість Софії Київської. Віднині кожного літа я приходитиму сюди на прощу».
   Не судилося Старчику завітати до того села, а от лелеки – ті повернулися. Було, глянеш з горбочка: що не хата – то лелече гніздо над стріхою.
   І було те село прозвано з часом Лелеківкою.

   Старчик про віру: «Віра – як жінка. З якою побрався, з такою й живеш. Буває, що чоловік одружується вдруге, втретє, вчетверте, а щастя так і не знаходить. І вже десь під кінець життя сурмить йому в серці думка: «Чи не був я сліпим тоді, коли вперше став під вінець, що не зміг розгледіти і відчути: то ж і була моя справжня любов?!»

   Безперечно, можна помилитися з першим одруженням і з другим, і з третім, а в четвертому знайти ту омріяну і неповторну подругу життя. Правда в одному: жити з кимось без любові – це справжнє пекло.
   Біда цього світу ще в тому, що дружину синові своєму вибирають батьки, не спитавши кровинку свою, чи бажає він цього шлюбу. Зерно батьківського гріха несе у собі плоди майбутніх страждань живої людини. З одного дерева зростають п’ять, з п’яти – десять… І от уже цілий ліс стає навколо чоловіка, де так легко загубитися і сконати.
   Бачачи це, діти просять своїх батьків:

Ой ви, тати, ой ви, мами,
Не сватайте діти сами.
Нехай вони сватаються,
Коли вірно кохаються.
                (35, стор. 117)

   Або:

Отцове, матері, того пам’ятайте:
Де ся двоє люблят, побраться їм дайте.
                (17, стор. 210)

   Віра – як жінка. І ставитися до неї треба, наче до жінки. Бо вона несе у собі ніжність і ласку, мир і тепло, вірність і любов.
   Чоловіче, не дозволяй нікому втручатися у твій сердечний пошук – і тоді вся земля забуяє перед тобою вічною гаївкою, гармонія в коханні піднесе твою душу до незнаної високості, а очі твоєї коханої зацвітуть волошками чарівної пісні: «Єдиний!» Що тоді лишиться тобі, як не затьохкати соловейком: «Єдина!..»


ВОЛОДІННЯ ВЕЛИКИМ
(Старчикова притч)

   Перші люди на землі, а то були лише чоловіки, всі мали крила й уміли літати.
   Спитав їх якось Бог:
   – Чи бажаєте ви, щоб Я подарував вам жінок?
   – Ще б пак! Бажаємо! – в один голос загукали ті.
   – Але за це, – сказав Творець, – Я маю відняти у вас крила.
   – Навіщо?
   – Саме з ваших крил Я зроблю жінок.
   – То бери, – погодились чоловіки.
   Зробив Бог жінок і так сказав:
   – Від вас, чоловіків, залежатиме щастя цих істот. Даруйте їм мир і благодать, і Я поверну вам крила. Бо немає в світі нічого кращого, ніж жінка, уквітчана божественними насолодами.
   Побігло життя. Той, хто взяв до серця Божу заповідь і пестив жінку, ставав янголом. Того ж, хто допікав своїй підбічниці і знущався над нею, чекали страждання і різні хвороби.
   Чоловік, який допомагає жінці злетіти, і сам має право на крила.
   
   Послухайте ж тепер, шановні любосники, мою сповідь про жінку:

РОЗКВІТ
   
   Кохана, я ніколи не скажу тобі: «Ти чарівна, як янгол!»
            Я не бачив янголів.
   Ніколи не порівняю тебе з богинею, бо не бачив богів.
   Не скажу тобі: «Ти найвродливіша в світі жінка».
                Для цього треба обійти весь світ.
   Єдине, що я можу сказати певно, це: в тобі одній я вгледів свою душу.
   Відтепер я знаю, яка вона на вигляд і за якими законами живе.
   ПІДНЕСЕННЯ!

БУТИ  КОХАННЯМ!
   
   І знайшов я річ кращу від життя – то жінку, бо воля вона. Ії ж серце – милість, а руки її – то крила. Хто добрий у Бога, тому Він дарує любов через жінку, як двері до нескінченності; поцілунок її – то подих світла й радості! Хто вміє любити, той множить свою весну, і Зеленим Святам його немає кінця.
   Ось дарував мені Бог жінку; вона для мого серця, як молоко для немовляти; як мед розчинився я в ніжних обіймах її. І відкрилась мені через дружину мою таїна, якої не знають і святі. Жити в коханні, відчувати кохання, бути коханням – ось найцінніший дарунок Його!