Диво-врода

ДИВО-ВРОДА

Парубоцька краса –
Як зимова роса:
В смолі потопає,
З дьогтю виринає.

Дівоцька краса –
Як літня роса:
В вині потопає,
З меду виринає.

   У цьому розділі я хочу повести мову про типи українських чоловіків та жінок. І хоча різновиди людської подоби важко порахувати, але немає того, хто б не підійшов під основу чотирьох головних типів – чоловічих та жіночих.
   Вони позначені в українському пісенному садочку чотирма сокровенними парами. Ось вони:

На тій лободі чотири лебеді.
Перший лебедець – Петро-молодець,
Другий лебедець – Їван-молодець,
Третій лебедець – Віхтор-молодець,
Четвертий лебедець – Гмитро-молодець.

   Ці чотири молодці і є представниками основних чоловічих типів.

Стоїть лобода вище города,
На тій лободі чотири лебідки:
Перша лебідка – то Лукія-дівка,
Друга лебідка – то Ганна-дівка,
Третя лебідка – Тодоська-дівка,
Четверта лебідка – то Варка-дівка.

   Ці чотири дівки і становлять собою основні жіночі типи.
   Поєднуючись, зазначені чоловічі й жіночі типи утврюють чотири священні пари:

Стоїть лобода вище города,
На тій лободі чотири пари:
Перша парка – Петро і Лукія,
Друга парка – Їван та Ганна,
Третя парка – Тодоська й Віхтор,
Четверта парка – Гмитро та Варка.

Стояла на толоці,
Дивилася на хлопці…

   Яких же хлопців виглядали собі наші дівчата?



ТИПИ УКРАЇНСЬКИХ ЧОЛОВІКІВ
   
А в сусіди славний син,
Славний син, славний син,
Сподобався мені, вражий син,
Вражий син, вражий син.

   Як я вже свідчив, цих типів чотири. Наведу їх за трьома символічними гілками: рослинною, пташиною і тваринною.

Перший тип: горіх, селезень, заєць.
Другий тип: ясен, лебідь, кінь.
Третій тип: дуб, сокіл, бугай.
Четвертий тип: барвінок, голуб, кабан.

   Тепер перейдемо й розглянемо кожний тип окремо.

                ПЕРШИЙ ТИП
                горіх, селезень, заєць

Гиля,гиля, селезень!      
Гиля, гиля, молодий!
Да прибувай до хати,
Що б не бачив батько й мати.
                (32, стор. 568)

   Цей тип чоловіка середньої статури, жилавий, зросту також не вище середнього. Представник типу зайця похожалий, верткий, щиросердий життєлюбець, дотепний жартун, душа товариства. У стосунках з жінками відзначається чуйністю, чулістю, прагненням дотримуватися усіх чеснот. Словом:

Не великий у ня любко
Й не такий низенький,
Та за то го дуже люблю,
Що все веселенький.
                (28, стор. 146)

  Зустрічаються серед цього типу й «куці, коротенькі»:

Парубочок, як дубочок, парубоцька міна,
Та як возьме дівку в танець, дівці по коліна.
                (9)

Вареники з маком їла,
Чорнявого полюбила,
Чорнявого, молодого,
Тільки росту малого.
                (З, стор. 335)

   Він все робить поспіхом, з жіноцтвом жартує квапливо. «Ні сякий, ні такий, а до є….і швидкий».
   Така поспішність не подобається жінкам, тому зрозумілою і передбвчуваною буває їхня реакція:

Геть од мене, недоспілий ти, сирий…

   Але якщо вже зустріне він свою обраницю, то живуть вони парою довго й щасливо:

Ой у саду-винограду зацвіли гвоздички,
Тим я тебе полюбила, що ти невеличкий.

Хоч у мене мужичок з кулачок,
А таки я мужикові жінка.
                (3, стор. 395)

                ДРУГИЙ ТИП
                ясен, лебідь, кінь

А я свого миленького
Пізнаю здалека,
Він високий і тоненький,
Гнеться, як смерека.

   Чоловік цього типу високостатний білозір, великоокий бровань; «ростом поріс, як лебідь на воді», «такий хлопець, що батькові штани короткі», «високий та стрункий, ще й на бороді ямка»; він «ясен-красен». Чоловік-кінь має розбадьорий характер, полюбляє веселе товариство, споживає чимало наминачки. Орудує він моторно, у праці витривалий. Він як заведений; немов увесь на пружинках, немов пританцьовує. Словом: «Молодець, як жеребець».
   Цей тип чоловіка підмітив Тарас Григорович Шевченко:

Як ясен високий,
Гнучкий і дебелий,
Щасливий, веселий…

   З жінками чоловік-ясен привітий, пестливий, уміє хороше прилащити. Це, звісно, дуже подобається жінкам:

Ой піду я до Микити,
Бо він знає, що робити!

                ТРЕТІЙ ТИП
                дуб, сокіл, бугай

Ой до гаю доріженька,
До гаю, до гаю.
Питається мати сина:
– Де ти йдеш, бугаю?
– Як я бугай, як я бугай,
Було мя продати,
Най не ходжу, най не ричу
Попід чужі хати.
(ф. 28-3, од. зб. 458, арк. 291)

   Чоловік цього типу високий на зріст, рушний дебелень:

Видно на вид,
Що хлопець Давид.
Білий чуб,
Сам, як дуб.

   У нього миловиде лице («мов мальований»). Відзначений він веселою вдачею і гарним апетитом.
   Чоловік-дуб, від природи маючи неабияку силу, підлюбляє по-молодецькому похверцювати, будь-коли здатен роз’ятрити й уласкавити жінку.

Єго люблять всі дівиці,
За ним ходять молодиці.

  Ось і прислів’я сповіщає: «Бик, на що звик, за тим бринить».
   До третього типу належить чародій жіночих сердець – Джиґун.

                ДЖИҐУН
 
А я піду з кінця в кінець хати рахувати,
А в котрої білявки нічку ночувати.
                (54; В. Гнатюк, стор. 217)

   Спробуємо за допомогою народного пісенного збіжжя намалювати портрет українського Дон Жуана, жіночого улюбленця – Джиґуна (він же Джеґерь, Дженжик, Джеджерун, Чурило)
   Стережіться, дівчата:

Легеник молоденький всі дороги знає,
До котрого села прийде, все дівчину має.

   Він

По садках ходит.
Молодих дівчат любит.

Ходить дорогами, що кінчаються між ногами.

Ходить козак коло проса,
За ним дівка гола, боса.
- Джеджеруне-серце, по світу ходиш,
Не одну дівчину з розуму зводиш.

   Хіба ж знайдеться жінка, в якої не викраде він серце?!
   
Ішов Чурило з міста,
За ним дівочок триста.
Ішов Чурило ровом,
За ним дівоньки ройом…
                (32, стор. 78)

   Отакий він, Джиґун!
   Ну, як тут не згадати Кришну (Гопала) з його численною компанією всерадісних подруг, красунь-гопі!
   Приглядайтеся, яснозорі!
   Вдався хлопець «на вроду, на розум», має тіло міцне, дебеле. Ніби «витесав» його батько «з зеленого дубу». І є в тому тілі «вогонь пречудовий»!
   В нього личенько «як у пана, рум’яне», «біле личко, чорний ус». «В нього очі чорнесенькі, в його тіло білесеньке». Ще він має «чорні брови, чорні очі», що «як дві свічки, печуть, ріжуть під грудьми»; погляд у нього «що коле, крізь душу, – тіло проникає і серце вражає».

Що то оченьки – як тернок,
Що то бровоньки – як шнурок,
Що то личенько – хоч малюй,
Що то устоньки – хоч цілуй,
Що то станочок – хоч пиши,
Що то передочок – не диши.

   Ба! Вже й дівоньки заспівали:

Бийте, дівчата, в підкови,
Що в козака чорні брови,
Чорні брови, чорні очі,
Чорні очі, як шнурочки,
Чорні очі, як терночок.
Єго мати вночі уродила,
Щоб дівчина полюбила.

   Кажуть про Джеджеруна, що він «має серце окрутне, а любить лише до пояса», що в нього «попід шкіру щур літав», буцімто він «проноза і сластолюб», «лукавець і крутій», «розрадник красунь», «досконалий ловець двоногих овець», «охочий вельми до жіноцтва», «не одне село перебушував», «такий лапун – усе з дівчатами лапається», «як теля тягнеться до вим’я корови, так він до жінок», «це той півень, що робить з жінок царівен», «до зайця стрілець, до дівчат молодець», «оце ж того слідок, що одбива жінок», що він «вміє лише бугаювати» і що «заблукав він, як у лісі, в жіночих ногах».
   У народі вважали, що за подібну поведінку сьорбне Джиґун-Джеджерун неминучого горя-біди:

Горе ж тому козаку,
Хорошому та вродливому,
Що за його все дівки б’ються,
Молодиці усе маються,
Старі баби у запічку
Слізоньками обливаються.
                (12, стор. 107)
   
   Усяк називає його по-своєму: хто хабальником (коханцем), хто дівчуром (волоцга, любитель дівчат), хто курвалем, хто перелюбцем… А далі: спокуситель, подупельник, мамун (злий дух, що зваблює чужих жінок), мартопляс, зателепа («Від Варки заблудив до Одарки»), «скурвий син», волоцюга, бабій, бабич, бабодур, баболюб, баброш, баламут, байдур (ловелас), бахур (полюбовник), беґас (розпусник), бейбас (вайло; в старину одним із значень цього слова було лайливе х...й), безличник (безсоромник), зводитель, лотрик, любас, паскудник, суціга (пройдисвіт), чортів жевжик, який уміє тількти бахурувати та баламутити баб.
   У чоловіків про Дженжика своя думка. Він для них – бзиря, ****ун, бледивий гач, галман, гевал, гирвас (бугай), говедо, гайда, гульвіса, зухвалий мацун, мугирь, підтумок, ферфел, чортове харло, яропудів син...
   Бувало, що й перепадало йому по ребрах від чоловічого племені за зухвалі нічні походеньки:

Ходить поночі, шукає букової немочі.
                (18)

   Називали його «пресучим переплутом» і «спорзним обходисвітом», «соромітним халамаідолом» і «стервенською дитиною», «розпустим охабиськом» і «обаясником*-збитошником». (*Обаясник – злий дух, що літає до жінок ночами).
    Лають, лають, а Джиґунові й байдуже:

Лають мене – я не дбаю,
Котру бачу – ту кохаю!
Зволочу, кого хочу…

   Насправді ж, Джеґерь – «парубок тямущий», «не журливий», «живий, аж шкура на йому горить»; «удалий, роздобрий молодчик», «ладний утішитель», «ростомиленний кохан» і «ласкословий хорошун», утрапний, манливий, освіданий, ятряний легінь, «ухітний до заграванки», охочий до здибання, до любовної утіхи, «у нього жила живо грає». Уміє Чурило підсипатися, примилятися, розтроюдити, розкохати, присолодити. Уміє він показати себе перед жіноцтвом у всьому цвіті своєї чоловічої вроди. Гожий він на всілякі жіночі бажання. Змогливий дужич «свататися вночі», «піти на зальоти», «поставити прямцем дана», «оживити малого бога», «розвинути чичку», «робити санчата, щоб возити дівчата», «вгостити курочку золотим пшенцем»; може «навчити як коника тримати»; вміє він «притокмити струмент, котрим роблять живих людей», а ще «всадовити дівку на дуба», «втрусити грушок», «утеребити придобу у дучку» а «клюку у ступу», здібний він «сотатися коло таємничої влоговини», «на припічку молотити, на запічку віяти, серед хати ізорати, пшеницю посіяти». Це про нього: «Грає сокіл із галоньками попід небесами». І впиваються жінки його красою, як бджола пахощами весняного лугу.
   Не вірите? Дамо й йому слово:

Мене мамка породила вночі в понеділок.
А я обув постолята та побіг до дівок.
                (38, стор. 32)

А я хлопець щасливий.
Все, що роблю, все до діла.
А я в лісі родився,
А у полі хрестився.
Ой чи в лісі, чи в полі,
Дав мені Господь долі!
Куми дивнії прийшли -
Щастя-долі принесли.
Мене гарна баба брала -
Щастя-долю угадала.
Мене мати доносила,
Пестунчика приточила.
Тато маму докохав,
Він звитягу добру мав.
Дід у батька дужий був,
Ото й я такий, як дуб.
В діда прадід джиґував,
Я сю справу перейняв.
Пращур мій, як є - бугай.
Ну-мо, дівки, налітай!

Я хлопець мандровий, мандровий:
Я мандрую тут і там, тут і там,
Подобаюсь дівчатам, дівчатам.

Штани мої шаровари, штани мої сині!
Чого липнуть до вас дівки, як до браги свині?
                (3, стор. 164)

   На штанях Джиґуна зупинимося трохи детальніше. Знамениті, треба сказати, мав він штани:

Ходив-блудив Сулим по дорозі,
Та загубив штани на дорозі.
Дівки ішли,
Штани найшли;
Вийшли вони тай регочаться,
Що молодим того хочеться.
Де взялися баби,
Та тім штаням ради.
                (44, стор. 49)

   Чурило – справжній філософ:

Закувала зозулечка,
Сидячи на свеклі:
Хто не любить чужих жінок,
Буде душа в пеклі.
                (3, стор. 261)
   
   У цьому ж дусі:

Шелесь, шелесть по дубині,
З ким я буду спати нині?
                (3, стр. 358)

Чи варто жінку брати,
Коли чужа дає приспати?

Чужі жінки, чужі жінки –
То здоров’я моє.

Закручу я вуса, закручу, закручу,
Жеби яка ладна, то ї збаламучу.
                (3, стор. 637)

Ой ішов я попід гай,
Дівки кажуть, що-м бугай.
А я кажу: «Бу, бу, бу –
Котру ім’ю, то скубу».
                (14, стор. 236)

Бо моя натура, як у того тура.

Їй, дівчата-ластів’ята
Дробного насіння,
Дайте ласки з-під запаски
За ваше спасіння!

   У цьому ж дусі:

А я козак добрий,
Та й не волочуся,
Де дівчину чую,
Там нічку ночую.
А де молодички,
Там я і дві нічки.
               (2, стор. 347)
   
   Матері, знаючи вдачу Чурила, перестерігали дівчат:

Не йди, дівчино, в поле,
Там тебе бугай сколе
Довгою тичиною,
Не будеш дівчиною.
                (Зб. Максимовича)

   А чи слухалися дівчата?

Пішли дівки до корови,
Натрапили на бика,
Взяли бика за …
Давай, бику, молока.
                (51)
   
   Настав таки час дати слово дівкам та молодицям.

Ой в коло, в коло, в коло,
Нема в світі, як Микола!

   Збігаються звідусіль жіночки, зачинають торг, готові вони викласти за нього, як за того «золотого мужа»: «Сорок коней вороних, Ще й сто рублів золотих».
   Що ж так цінують вони у зугара? Свідчить одна з жіночок:

Квітуча оздоба любого мого,
Краще зілля з довкілля.

   Він бо «красивий з лиця, ще й має золотого корінця»; має «штани дубові»; а в тих штанях – «дуб кучерявий і верх його рясен».
   Здіймуть, бувало, за хлопця таку свару… Чому сваряться? Бо кожна має якогось недуга,

Ой болить ня головонька та й межи плечима,
Треба мені дохтора з чорними очима.
Ой не того дохтора, що він дохторує,
Але того дохтора, що файно цілує.
                (2, стор. 185)

а Чурило – найкращий цілитель:

На вулиці не була, конопельки м’яла;
Не бачила джиґуна – трохи не пропала.
На вулиці не була, конопельки терла;
Побачила джиґуна – трохи я не вмерла.
Та вже була вмерла, стали хоронити,
Побачила джиґуна – стала говорити.
                (2, стор. 355)

   Отакої! Ожила молодиця! І захотіла «воскресла душечка» «молока від бика»...
   Одна перед одною закликають жіночки Джиґуна завітати на гостину:

Прийди, серденько, мою душу потіш!

Прийди, прийди, зателепо.
В мене сіни, в мене хата
І сама я зуховата.

Прийди ж ти, козаченьку,
До мене з півночі!
Положу я тебе
Да на кроваті край себе.

Ходім, милий, зо мною,
Усю правду скажу, що нежива ходжу.

Прийди, прийди уночі,
Моє просо уточви.
Моє просо рудоє,
Будем товкти обоє.
                (14, стор. 246)

А я була молода не лінивая,
Догнала Джиґуна коло Києва 
                (3, стор. 357)

   Кожний прихід Джиґуна – свято. Зраділа дівчина гукає до матері:

Ой дай, мати, да ряденечко
Укрить козака – моє сердечко.
   
   Мати, як кожна мати, попереджає доньку про можливі наслідки:

Гляди, суко, гляди,
Щоб не зробив біди!
   
   Тільки донька знає, з ким справу має:

Не бійтесь, ненько, нічого,
Бо справжній млин у його.
………………………………
Він зо мною засипав,
До серденька пригортав.
Він мелет муку м’якенько,
Держит за пуп легенько…

Люби ж мене, Джиґуне, коли твоя ласка!
Люби ж мене, Джиґунець, пожартуймо, молодець!

   Він і любить, ще й «жартує»: «Не бійся, дівча, мене, Лягай ми попри мене. Спробуєш, чого око твоє не бачило і на серце тобі не приходило!»

То я ж тебе, серденько, не зведу,
Пожартую трішечки та й піду.

   Куди там трішечки!

Жартувала дівчина до зорі,
Поки стало виднесенько надворі.
                (3, стор. 354)
   
    Джиґун з дівкою «ночував, всю ніченьку цілував»,  «любив, пестив, як цвіт червоненький». «Ярилася ніченька пристрастю палкою». Ото вони:  «Цілувалися любенько, жартували хорошенько».
  Минає ніч, залишаючи приємні враження:

Ой дуб, таки дуб, таки не ліщина –
Таки був, ночував хлопець-молодчина!
                (3, стор. 525)

   Ліщина тоненька, вона гнеться, а то таки дуб – справжній мужчина.
   Прощаючись, Джиґун зазвичай казав дівці:

Ой не бійся, дівчинонько, не бійся нічого,
Бо я, хлопець молоденький, не зрадив нікого!
                (3, стор. 390)
   
   Джиґун хлопець незрадливий, що дівчина схоче, те він і зробить.
   І бажав він дівчині:  «Кидай у піч дрова, зоставайсь здорова. Живи щаслива, поки будеш жива!»
   А вона йому у відповідь:

Люблю тя, хороший,
Люблю тя і любить буду,
Поки умру – не забуду.
   
   Дівчина, сповнена всіляких любосних утіх і розкошів, ніколи вже не забуде свого «знахура-чудотворця».
   Під силу Чурилові «пожартувати» й з двома коханками:

Як вийду я за ворота та стану я, стану,
Одна несе вареники, а друга – сметану.

   У вдовиній хаті, де не було чоловіків, Джиґун міг справити злуку з удовою, а потім з її донькою:

Яка дочка – така й мати –
Схотілося разом дати.
– Почекай, доню, почекай, серце,
Бо я старша, то дам перша.
                (54; Д.-Ходаковський., стор. 9)

   Бувало, що між матір’ю і донькою виникало справжнє суперництво за право першою злягтися з Джиґуном:

Попід мостом, мостом
росте трава ростом...
Люблю, мати, того козаченька,
Що високий ростом.
Не я його люблю –
Любить моя мати...
З ким стояла, в саду розмовляла –
Й підківочки знати.

Ой коли б же мені
Раньше неньки встати
Да вирвати в саду василечки,
Слід позамітати!
Ой у мене ненька
Раньше мене встала
Та вирвала в саду василечки,
Слід позамітала.
                (8, стор. 105-106)

   Після солодкої ночі, мати й донька чим могли дякували подобня:

Чи в любистку ти купався, що ти мені сподобався?
Чм в любистку, чи в мароні: сподобався мамі й доні!
                (3, стор. 510)

   І це не вважалося аморальним. Хто ще втішить жіночу баганку? Лише Джиґун – мандровий ласкавець.
   Любиться Чурило і з трьома:

Любили мене три любляночки…

По горі, горі качечки ходили,
Мене молодого дівчата любили.
Одна мене любит, а друга чаруєт,
А третя ходит, з кубком
                вино носит, частуєт.
   
   Частуєт… А він як хильне чарку холодненького винця та й вказує, що, кому і як робити:

Ти, чорна, йди до човна,
А ти, руда, ходи сюда,
А ти, біла, постій там,
Я до тебе прийду сам!
                (3, стор. 159)
   
   Джеджерун і з чотирма впорається. А чому й ні?!..

Добривечір, дівки, вам!
Вас чотири, а я сам;
Туди-сюди повернусь,
Вже читирьох не боюсь.
                (3, стор. 160)
   
   Що й казати – предивний чолов’яга!
   Завершу главцю про Джиґуна його ж таки сповіддю:

Ой любив я дівок сорок, а молодиць триста,
Маю в Бога надієньку: моя душа чиста.
                (9)
               

                ЧЕТВЕРТИЙ ТИП
                барвінок, голуб, кабан

Ой прийди, прийди, хрещатий барвінку,
Одчиню я сінечка, впущу у комірку.
А як впускала, то все цілувала,
А як випускала, то слізно ридала.
                (12, стор. 53)
   
   Позір цього типу чоловіка – круточолий засадистий черевань. «Три ноги, два вуха, та шосте пузо!» Він «мов барвінок процвітає, не одна дівчина за ним умліває». Ще він відзначається сластолюбством: «Як голуб гуде». За жінками, «як барвінок в’ється». Завжди готовий веперувати* (*Веперувати – пускатися в любовні пригоди, займатися любощами).

Ой то козак, кабанище,
В очі трубит, в п…у свище.
         (ф. 28-3, од.зб.365, арк.10)

   Про таких кажуть: «Він, як голуб ; аби воркувати», «Скільки не дай – їстиме, питиме і жінок любитиме», «З нього сила так і пре. Гладкий, вгодований, ситий, а весь поривчастий, як зголоднілий звір».
 Жінкам дуже подобається цей тип чоловіків.

А Михайло-придибайло,
Мому серцю сподобайло.

   Чому ж ні! Коли він «молодий, запашний», «гарний голуб на натуру», «хороший парубок, хоч води напийся».

   Завершуючи розмову про чотири основні чоловічі типи, хочу зазначити, що всі вони утворюють щонайменше шістнадцять комбінацій. Угледіти в мужчині властивості наявного типу здатен лише досконалий доброгляд.


                ЖІНОЧИЙ ЗДІБ

   Тонка талія і широкі стегна, червоні губи і чорні очі, глибокий пупець і високі перса - кого не вразить краса жінок!
   Вчить народне прислів’я: «На траву дивись вдень, як обсохне роса, а на дівку – в будень, як невбрана та боса». Що ж, не будемо гаяти часу… «Засвіти лучину, осмотри дівчину». Оглянемо ж, друзі, повабних красовиць – жіноцтво сонцелике. Які ж вони, наші голубки-ясноглядки та горлички-дівочки? Напевне знаю, у нашому Краю рідко коли стрінеш таку, щоб була «ні пава, ні ґава». У нас бо дівчата, «як з горіха зерня», «красні дівки, як ластівки». Отже:

Зіронька вийшла – все поле освітила,
Дівчина вийшла – і козака звеселила.

ТИПИ УКРАЇНСЬКИХ ЖІНОК

   Нагадаю, цих типів, як і чоловічих, існує чотири. Наведу їх за трьома символічними гілками: рослинною, пташиною і тваринною.

Перший тип: лілея, перепілка, кішка.
Другий тип: тополя, голубка, коза.
Третій тип: рожа, лебідка, корова.
Четвертий тип: калина, пава, кобила.

   Тепер перейдемо і розглянемо кожний тип окремо.

                ПЕРШИЙ ТИП
                лілея, перепілка, кішка

Гей, біла лілея,
Чорнява, кучерява дівчина
З чорними очима...

   Жінка цього типу має артистичну натуру, вмить переходить з одного емоційного стану в інший:

Бо печаль була така,
Що тряхнула гопака.

   Її називають «тендітною лілеєю», «дівкою-хорошулею», «потішною кішечкою-виніженочкою». Та й як не назвати! Гнучка та грайлива – вона весь час джуджулиться, «бісики пускає очима», «моргає, наче місяць над дібровою» і «така вона веселенька, як у саду черешенька», «весела, жвава, круглолиця, кучерява!», «весела, як весняний жайворонок!», «ой як вона засміється – у Полтаві відгукнеться».
   Ось що вона з приводу цього каже сама про себе:

Я весела й жартівлива,
Дівка шустра, не спесива,
Де не йду, то все співаю,
Хто не йде – всіх зачіпаю.
Ось бач, яка я –
Та жартівливая!

Де зберуться парубки
Або зійдуться дівки –
Там я зараз де й взялась,
Зараз гульня піднялась.
Ось бач, яка я –
Та шкідливая!

Парубки до мене липнуть,
Срібло, злото мені сиплють,
А я схочу – поцілую,
А не схочу – подратую.
Ось бач, яка я –
Вередливая!
                (2, стор. 134)

   «Така-м красна, як лелія», доглядає своє тіло і полюбляє парфуми, гарне вбрання та різні прикраси:

А в нашої Олени
Заушниці зелені,
То по штири, то по п’ять,
Заушниці брязкотять.
Вона гарно убереться,
Чепурненько одягнеться,
І куди не завітає,
Все до хлопців потрапляє.

   До веселої й доброзичливої білявочки-щебетухи («сметана-колотуха – дівка щебетуха») завжди тягнуться парубки:

...я дівка жовтокоса,
А до мене хлопці липнуть,
                як качки до проса.

За нею хлопці так ходили, як дощові хмари.

Мене хлопці зачіпають, бо я жарти знаю.

На городі бузина така біла, як і я;
Хто іде – не мине, поцілує мене.

Як риба з окунцями,
Я, молода, з хлопцями.

   Жінка-лілея тендітна, має витончену фігуру. «У стану тоненька і вся хорошенька». В неї «личко – як квітка! Губи – коралі…», «личенько винняноє, як малина в лісі!»; «там то личко, як яблучко, як мід солоденький!..»
   Переважна більшість жінок цього типу середнього зросту, але зустрічаються й коротухи: «Перепеличка мала, невеличка». «Сама невеличка, рум’янеє личко, вродливая, жартівливая, як перепеличка». Та для неї це не перешкода радіти життю і шукати утіх:

Ніжка мала, ручка біла,
Стан тоненький, мова мила.
Як що-небудь заспіває,
То серденько умліває.
                (2, стор. 324)

Кажуть за ня, аж я п’яна,
                а я тверезенька,
Така у ня натурочка,
                што всем веселенька.
                (9, Коломийка №159)

Хотя я і коротуха,
А до хлопців реготуха.
                (32, стор.620)

Мала я, мала – всі так називають…
А за сім великих мене не міняють!
                (6, стор. 15)

                ДРУГИЙ ТИП
                тополя, голубка, коза

«Як тополя серед поля,
Гнучка та висока».
«Утоплена», Тарас Шевченко

   Жінка цього типу «гнучка, струнка та висока, як тополя», «ладненька, тоненька, як в лісі ліщина», «дівка, як драбина»; вона худорлява, жвава, світло- або рудоволоса:

Гарна дівка, як маківка.

Білява, рум’яная,
Ще й до того солодкая!

Така красна, яко рожа,
Як тополя, така гожа,
А в рум’янці така сила,
Що всі цвіти погасила.
Зуби, яко перла чисті,
Циці тверді і паристі,
А все тіло, як день біле,
Куди глянеш – всюди миле.

   Жінка-тополя довговія, довговолоса... «коса до пояса і на личеньку краса». Брови у неї, «як сметана». Вона приваблива, рухлива, поскочиста, охоча до танців: «Косою-росою махає, як та кізонька стрибає», «Руки в боки, очі під стелю ; розійшлася!», «Як музику де зачує, на музиках і ночує». Ще й вона гарна господиня: «Галя брава, і до всього діла вдала».
   Усмішка у неї пестлива: «оченята – ясоньки», «очі – усміхнені волошки», «устонька претоненькі, лиш до співаночок»; голос у неї милозвучний пестливий:

Ой чук, Семене,
Прискоч до мене,
Так грай зо мною,
Як цап з козою.
                (32, стор. 607)
   
   Красномовна, грайлива, відкрита («Козир-дівка! Козирем і ходить!») – вона дуже подобається чоловікам:

Така гарна і проворна, що й не надивлюся,
Чепурная і моторна, любая Маруся!

Гей, дівчино, дівчинонько, така-с ми миленька,
Як у літі при роботі вода студененька.
                (37)

Ой горою гусак летів,
Не один то мене хотів.

   Жінка-голубка має гарячу вдачу: «Молода, як горіх, так і проситься на гріх»; у коханні вона жагуча:

На городі бузина
Коренистая,
А в Данила дівчина
Норовистая.
                (10, стор. 36)

Ой у мої дівчиноньки хустка на переді,
Ніхто би їй не догодив, хіба два медведі.
                (54; В. Гнатюк, стор. 173)
   
   ...і дуже ревнива: «То цілує та пестить, то кропом кипить».
   Словом – «Се біс, а не дівка! З чорта лукава!.. Бач, яка брикуча!.. І укусить, і загоїть, і меду дасть».

                ТРЕТІЙ ТИП
                рожа, лебідка, корова

Там-то дівка, там-то гожа,
Як у саду повна рожа.

   Жінка-корова ; найкраща серед жінок: «Краща над рожі, над лілії».
   Під цей тип повністю підпадає оспівана у народі чарівниця Катерина.

ЧАРІВНИЦЯ КАТЕРИНА

   Ось що про неї сповіщають народні пісні:

Стоїть Катруся, як намальована.

Виїздили Польщу, Росію всю,
Не найшли дівчини кращої за цю.

Як зоря красна між зірками,
Так і Катря краща межи дівками.

Біла риба, чорні раки,
Чому дівки не однакі?
Одна менша, друга більша,
Катерина найладніша.
                (14, стор. 238)

   А ось що гарноуста удана каже сама про себе:

Бо моя врода,
Як повная рожа,
І на личеньку рум’яненька,
І на стану гожа.

Мене маляр не малював, маляра не треба,
Мене Господь намалював з високого неба.
                (37)

   Хода у неї, «як у лебідоньки»:

Ой вийду я за ворота,
Гуляю, гуляю,
Як біла лебідка
На тихім Дунаю.
                (4, стор. 206)
 
   Катерина  повабна прекраснолиця чорнявка, має вона: «Краснеє личко – серцю неспокій».
   Катруся – «дівка-чорнобривка»:
   
   Увіп’ються чорні брови, як п’явка у душу.
   
   Спитай її: «Де ти чарів навчилася?» – вона відповість:

Які в мене чароньки?
Що очиці каронькі,
Тільки в мене до любові,
Що чорнії брови.

В мене чари всі готові:      
Біле личко, чорні брови.
                (Чуб., №1459)
   
   У неї чарівна усмішка, а очі, «як терен у полі», «чорні очі ще й кучені», «в Катерини кудрі в’ються, а за неї хлопці б’ються».
                (3, стор. 386)
   Катерина досконала кожною клітиною фізичного єства: «тіло, мов трояндова пелюстка».

Груди тверді і п’яристі,
А все тіло, як сніг біле –
Аж глянути на ню мило.
 
   Що й казати – «дівка ніжна, дивовижна», «Дівчина, як білий день», – так і сяє витонченістю у коханні. І є у тому сяйві, яке випромінює її єство, якась неземна чарівна сила, від якої в чоловіків йде обертом голова і спалахують пристрастю серця:

Як побачу тую Катрю –
Аж за серце стисне.

Такі в неї талани:
На вулиці хлопці в’ються,
На кошарі барани.
                (3, стор. 165)

В Катерини чорні очі,
Катерина добра до ночі.
В Катерини чорна запаска,
В Катерини чортова ласка.
                (32, стор. 625)

Не життя тому хлопчині,
На якого гляне: стане кволим,
Захиріє, мов кура погана.
Отруїла чорним оком не одного.
Обпалила полум’ям рум’янців,
Затрусила в трясці-лихоманці.

   І сама вона вельми охоча до любовних утіх:

Кучерява Катерина
Чіпляється до Мартина…

Казав мені милий,
Та мій чорнобривий:
– Катеринко моя,         
Чорнобривко моя,
Та ходи зо мною до комори спати!
– Я до того го-ча-ча,      
До комори охоча,
Ой піду з тобою спати.

                ЧЕТВЕРТИЙ ТИП
                калина, пава, кобила

Білявинко біла, біла,
Рум’яні ти лиці,
Я дивлюся на калину –
Не знаю різниці.

   Про жінку четвертого типу кажуть: «Дівчина – як у лузі калина».
   Жінка-калина – «дівча медяноє», «ніжна, як теплеє літо», «ніжна, пухка, неледача, кругловида», «свіжа, як ягідка, як колосок повна, прибрана, як пава». Вона «м’яка, як тісто»; у неї «тіло таке пишнополонне», широкі стегна, плавка хода: «Наші пані пишна, як у саду вишня», «гладка, як кобила», «молодиця, як копиця».
   Окрасою свого тіла «гордо-пишна» жінка-кобила вважає лакоме лоньо (чималі перса):

А в нашої Марії
Дві китиці в киптарі,
З нею добре гуляти –
Є за що си тримати.
                (3, стор. 135)

Наша дівка цецата. Цицькою порося убила.

   Що там. Ось давайте послухаємо, як вона сама дивиться на себе:

Ой грайте, музики,
В мене цицьки великі,
В мене цицьки трясуться,
З мене хлопці сміються.
                (54, стор. 92)

Ой вже ж я ся доходила,
Товста, гладка, як кобила:
А на мене товсту, гладку
Засідали хлопці в садку.
                (3, стр. 315)

   У пави обличчя повновиде:

Там-то ґандзя, там-то зух,
Там-то письо, як пампух,
Там-то брови, там-то очі,
Цілуй, цілуй, що ся хоч.

  Вона великоока: «дівонька, як совонька», «дівчина небоока»; у неї м’ясистий ніс, а губи повні:

Ой коляда, коляда,
В мене губа солодка:
В кого одна, в мене – дві
І солодкі обидві.

   Опис зовнішнього вигляду цього типу жінок сягає своєї завершеності у пісні, в якій уславлюється її оковирність:

І гарненька, і товстенька, і кругленька,
І роточок, і очиці, і зубоньки, і губоньки,
і очиці, і бровиці,
              кругом, кругом, кругом гарна.

   До цього лишається додати ще кілька деталей щодо її характеру.
   Жінка-калина – неледача, кукібна й ошатна пані: «і мила, і доладна», «неревнивая, неосудливая, ласкавая, віжливая», «пристойна і пригожа», вона багато їсть

І питуха, і їдуха,
І до людей говоруха.

Вранці – глечик молока,
Ввечері – сметани,
Стала донечка така
Пишна та рум’яна.

і дуже влюблива.

Ой, я, молода, три колодці везу,
Як забачу молодців, як кобила ржу.   
   
   Ще й у неї дзвінкий, гучний голос:

Ой як вона заговорить -
                як у дзвін задзвонить,
Ой як вона заспіває - село розлягає.

   Це про жінку-паву хтось влучно висловився:

   «Добре, кажуть, що шовкові брови удались, хода павлина, да вид королівський, – дак і козака доскочила».

Її ваблять зуховаті дужичі, статурні, темпераментні мужчини…

Ой чук, Маруниця,
В її фартух ворушиться.
                (32, стор. 607)

   …та й сама вона ніколи не буває позбавленою їхньої уваги:

Полюбив я дівчину, аж у сні жахаюсь.
Така гарна, біла, повна, красна, як калина!
Як такої не любити? Лихая година!
Така гарна, біла, повна, хто не гляне – ахне!

Ой кувала зозуличка у саду, у саду,
А я ту любку люблю, що широка в заду.
                (54, В.Гнатюк, стор. 185)

Любко моя солоденька, любко моя певна,
Гарбузові цицьки маєш, смерекові стегна.
                (54, В. Гнатюк, стор. 186)

Ой ямницька дівчинонька,
                ямницька, ямницька,
Она така солоденька, як мамина цицька.
                (54; В. Гнатюк, стор. 173)

   Щасливий чоловік, який побереться з жінкою-павою:

Дісталася жінка, як мед з калачем.

   Бо з нею він почувається, «як вареник у маслі». Воістину.

   
   Любі мої радійці! Ми розглянули з вами чотири основних типи українських чоловіків та жінок. Розмірковуйте, шукайте в них свою відповідність і своє уподобання. Але при цьому ні на мить не забувайте мудрі народні прислів’я: «Очам не вгодиш, поки не порадишся з душею» та «Не бери від породи, а бери від природи».


(З книги «Україна Кохання», ; К., Фірма «Деркул», 2005 р.)