Гнiв. Cпiвчуття

ГНІВ. СПІВЧУТТЯ

   Один чоловік запитав Старчика:
   «Як мені ставитися до гніву свого?»
   Він відповів:
   «Спостерігай за ним, як за пожежею, що відбувається за цілу версту від тебе».
***
   Коли ти гніваєшся, на твоєму обличчі я бачу всі кольори веселки. Не поспішай загасити полум’я гнівного духу, але, як те дитя, побався барвами, що спалахують на обличчі, і тоді, як після дощу, ти впізнаєш квітучий світ.
***
   Той, хто тоне у морі ненависті, ; стрибає у човен любові. Тільки нудно йому пливти тим човном, і тому він знову вертається до звичайного стану. Хай же ваше кохання, дітки, стане чарівним берегом, де під сопілку місяця танцює весна. Хай руки ваші будуть порожніми, а в небі журавель і синиця.

ВІРШ ПРО ГНІВ
 
Хто працював, той знає: таки важкувато
Орати, сіяти й колосся збирати.

Тільки важча нива,  –  нічого й казати!  –
Як на власний гнів свій щодня одробляти.

Хліб – їжа хороша, бо сили вертає.
Гнів – гірше отрути, нутро підбиває.

Чому ж так багато тих орачів гніву?
Що сірих штовхає в ярмо нещасливе?

На це запитання проста відповідка:
Їм в щасті кохатись незвично і гидко.

Та свідчить нам досвід: хто грижу заробить,
Той більше дурної роботи не робить.
***
   Старчикова об’явка:
   «Чи чули ви, що від гніву щелепи зводить і зуби болять? І коли ж бо гнів не сходився з гнівом, щоб повивертати одне одному щелепи та повибивати здорових зубів. Тоді перемагає той, в кого більший кулак, але їсть він коровай перемоги не інакше, як передчасно розмочивши його в молоці. Вітаю тебе, беззубий світ, і дбаю лише про одне, щоб сходила буйна зелена трава у лузі, щоб було чим нагодувати худобу».
***
   Хто гнівається, у того серце від болю тіпається.
   Хто гнів ковтає – ще більше страждає.