Що дiвчина любить?

               ЩО ДІВЧИНА ЛЮБИТЬ?

Ой час, мати, жито жати -
Колос похилився.
Пора мене заміж дати,
Голос ізмінився.
   
   Зміни дівочих уподобань у процесі поступового зростання допомагає простежити одна народна пісня, яка містить певні  свідчення і яка, на мою думку, не потребує додаткових коментарів.

А хто хоче знати, най мене спитає,
Що дівчина любить, як сім років має.

Як сім років має, то до школи ходить,
А вже за собою штири хлопці водить.

А як десять має, то вже малюється,
Вийде на улицю, до хлопців сміється.
 
  Як за прислів’ям: «Ще книжки в сумці, а вже хлопці на думці».

Як п’ятнадцять має, то вже віддається,
А вна си гадає, що так і здається.

А як має двадцять, то цвіте, як ружа,
А люди вже кажуть: «Он пішла сивуля!»
                (2, стор. 63)

   Вважалося, що всього п’ять років (з 15 до 20) дівка перебуває у справжньому цвіті. А вже після…

Коли-м мала літ шістнадцять,
Любило ня хлопців двадцять.

Коли-м мала двадцять один,
Не любив ня ані один.

Як я мала двайцять п’ятий,
Не хотів мене дід горбатий…
                (3, стор. 378)

   Тому й поспішали батьки якнайскоріше видати доньку заміж:

Ану злазь-но,стара, з печі
Да берись за діло,
Да віддамо дівку заміж,
Щоб не засмерділа.

А оддала дочку,
То заграла у дудочку.


                ПІЧ
   
   Піч – давній символ плідної жінки.

А в нашої печі золоті плечі,
А челюсті зодвигаються,
Короваю сподіваються!

   Челюсті – тут треба розуміти, як красні стулки таємничої влоговини, за якими переховується зрілий злотник (матка).
   При бганні весільного короваю співали ще й такої пісні:

Наша піч регочеться,
Короваю їй хочеться.
Янгол прилітає,
У піч заглядає.

   Піч, як ми вже пересвідчилися, – це жінка, що готова стати матір’ю; коровай – майбутнє дитя; янгол – небесний посланець, що дарує жінці живий дух плоду. Ось і прислів’я сповіщає: «Жінка без черева – що піч без вогню».
   У громаді про щасливого чоловіка говорили, що він «у печурці родився». І це могло бути не тільки метафорою.

                ЯБЛУНЯ, ЯБЛУКО

   Здавен українці розглядали яблуко як символ життя.

Ой дівчина козака любила,
По садочку водила,
Всі яблучка обірвала,
Козаченька годувала.
   
   Певними символами живаскусу виступають в українській пісенності «вино-яблучко»:

Чи чула ти, дівчинонько, коли я ті кликав,
Коли я ти ябка дрібні за пазуху сипав.
                (54, В. Гнатюк, стор. 176)

Через теє вино-яблучко
Потеряла дівуваннячко,
Через теє червоненькеє
Потеряла молоденькеє.

   ...і дерево яблуні:

Ой до мене, легіники, до мене ходіте,
Солоденьку ябліночку та й не поломіте!
Молоденькі легіники до мене ходили,
Солоденьку ябліночку з гільом обломили.
                (47)

                ВИНОГРАД

   Символом любовних взаємин слугував українцям і виноград.

Ой люблю я, люблю дівчину мою,
Що ходить-гуляє в вишневім саду,
Щипає, зриває зелен виноград,
Кидає-бросає милому в кровать.
                (1, стор. 155)

Ой кум кумі рад,
завів куму в виноград.

               
                СИМВОЛИ ВІДМОВИ
                Дуля, гарбуз, кисіль

                ДУЛЯ
   
   Давнім символом відмови в українців завжди слугувала дуля.

Колисала мене мати та й казала: «Люлі!
Як виростеш, моя доню, давай хлопцям дулі!»
                (3, стор. 416)

Через річку, через став
Козак дівці дулю склав.
                (3, стор. 152)

Дід бабу кличе,
Баба йому дулі тиче.
 
  У складанні дулі задіяні три пальці. Два з них (вказівний та середній) символізують пелюстки жіночого статевого органу, а третій (великий палець) – вторгника-яринця, тобто чоловічий статевий орган.
   «Піднести дулю під ніс» фактично означає неприязно вказати своєму візаві, щоб той ішов на… всі чотири боки.

                ГАРБУЗ
   
А де будем ночувати? В Павлові долині.
А що будем вечеряти? Гарбузя та й дині.
                (54, В. Гнатюк, стор. 216)

   Парубок, уподобавши собі дівчину і бажаючи з нею одружитися, ішов разом зі сватами до батьків дівчини, аби укласти попередню угоду про шлюб.
   Дівчина, яка була присутня при домовинах («скромно колупала піч»), мала право висловити і свою думку щодо претендента. І якщо парубок їй не подобався, то вона могла порадити батькам піднести хлопцю печеного гарбуза. Що вони й робили, кажучи: «Поїж гарбузової каші та через рік приходь ізнов».
   І то була велика ганьба. Адже продовгуватий головастий гарбуз, що містить у собі чимало білого насіння, з давніх-давен був одним з рослинних символів фалосу. Невипадково саме гарбуз обрали наші предки головним овочем на городі; усім знайома пісня:

Ходить гарбуз по городу,
Питається свого роду.

   Дати гарбуза («зеленої кабаки») означало недвозначно натякнути парубку на те, що в нього – знову ж таки за влучним народним висловом – «женило не дозріло».

Ой казала дівчинонька,
Що кобак не доріс.
Она єму кобак дала,
Що ледве доніс.
                (32, стор. 619)

   У відомій народній пісні жінка питає свого чоловіка, чим той стане її поминати, коли вона помре:

Чим ти мене пом’янеш,
Милий мій, миленький,
Чим ти мене пом’янеш,
Голубе сизенький?

   Його відповідь:

Гарбузом, милая, гарбузом, милая,
Гарбузом, йо-хо-хо, моя чорнобрива!

   Тим гарбузом, яким усолоджував він свою милу від початку побрання. Ще один доказ того, що гарбуз є в українців символом яринця.

Гарбуз ; добра страва,
До гарбуза треба сала;
Треба сала і молока,
Ще й дівчини коло бока.
                (54; П. Чуб., стор. 111)
   
   Гарбуз, як суто чоловічий символ, як український городній лінгам, позначився в одній незлобливій лайці: «Гарбуз твоїй матері».

                КИСІЛЬ
   
   «Не давати киселю» означало відмовити мужчині у зазнаванні:

Катерина Василю не давала киселю.

(З книги «Україна Кохання», ; К., Фірма «Деркул», 2005 р.)